Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють. | (2)
Щаслива голубка хоч тим, що літає,
Полине до Бога, у хмари спита.
Кого ж сиротина, кого запитає |
І хто їй розкаже де милий вита? | (2)
Чи в чистому полі, чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напува?
З другою спізнався, другую кохає, |
Її ж, нещасливу, навік забува. | (2)
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає.
Воно жити хоче, не хоче журиться,
А думка, мов ворог, жалю завдає.
Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!
This is her destiny ... Oh my dear God!
Why do you punish her, young?
For what she so earnestly loved
Cossack eyes? ... Sorry to the orphan!
Whom do she love? No father, no mother
One, like that bird in the far edge.
Send her fate, she is young,
Because other people will laugh at her. | (2)
Happy dove even though it is flying
Polina to God, in the cloud spit.
Who is an orphan, whom he asks |
And who tells her where dear vita? | (2)
Whether in a clear field or in a dark grove,
Does the Danube have a horseshoe?
With the second she confessed, the other loves, |
Its the same, unlucky, forgetting forever. | (2)
Do not love heart so you can share it with anyone
Not so, it wants God gives us.
She wants to live, does not want to sigh
And the thought, like an enemy, makes a pity.
This is her destiny ... Oh my dear God!
Why do you punish her, young?
For what she so earnestly loved
Cossack eyes? ... Sorry to the orphan!