Текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 13
Просмотров
23
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 13, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
27.01 Трапеза, будь-яка трапеза має незаперечне ритуальне значення, тим більше — спільна трапеза. Спільна трапеза — як кругова порука, як братство, обмін запевненнями і ґарантіями, знак подібності і спільності, як участь у одному злочині або співавторство в якомусь геройстві. Я ділив трапезу у найрізноманітніших, часом незрозумілих екзотичних і диких ситуаціях. Святкові прийняття, родинні обіди І вечері, поминки, сніданки поночі, поділ сухих пайків і скромні чоловічі закуски, годування своїх і чужих дітей, друзі і недруги, перекуски в лікарні і їжа у поїзді, рештки їстівного у горах і останні крупинки різних каш, зварених разом, розламані канапки, прийоми на найвищому рівні,
частунок у випадкових людей, де залишався на ніч. Пишні імпровізовані підвечірки
і доїдання залишеного м'яса у ресторанах, містичні святі вечері і великодні яйця. І ще безліч високих і низьких проявів безмежно великого ритуалу розділеної трапези.
Але одна згадується як щось особливе — незабутній сніданок у Києві. Через якусь годину мала починатися акція голодування на майдані Незалежності. Кілька десятків львівських студентів зайшли у дієтичну їдальню по вулиці, яка трохи вище від площі, щоб, можливо, востаннє поснідати. Ми їли варені яйця, сир, сметану, налисники, омлети, пили каву і солодкий чай. Було на диво добре — втихомирено, лагідно, сито і гостро. Жовтневе сонце якось особливо проривалося через величезні вікна і заповнювало собою весь простір їдальні. До вирішальної миті залишалося менше, ніж годину. І раптом двері відчинилися, і до зали почали заходити омонівці — в шоломах, з палицями і щитами. Вони ішли один за одним довжелезним рядом.
— Так от примітивно закінчуються невдалі революції, — подумав я, — у їдальні, коли всі учасники заколоту ситі і безпомічні.
Але через хвилину з'ясувалося, що це не кінець революції. Бо бійці омону не
звертали на нас уваги. Вони теж прийшли поснідати, — їх привезли вранці з різних
міст і перед справами, перед боєм, який мав статися через тих самих сорок хвилин, солдати хотіли поснідати. Вони їли яйця, сметану, кефір, сир, млинці, сиділи за сусідніми столиками. Вони не знали, що приїхали до Києва через тих, хто сидів поруч. Ми закінчили трапезу разом. Вийшли двома гуртками надвір, покурили після їжі. Покурили, викинули недопалки у один смітник. І розійшлися – через п'ять хвилин ми вибігли на майдан і сіли на граніт, почавши голодування — заколот, а вони вийшли на свої позиції, оточивши майдан залізним обручем. Далі було різне. Але першого дня ми їли разом.
частунок у випадкових людей, де залишався на ніч. Пишні імпровізовані підвечірки
і доїдання залишеного м'яса у ресторанах, містичні святі вечері і великодні яйця. І ще безліч високих і низьких проявів безмежно великого ритуалу розділеної трапези.
Але одна згадується як щось особливе — незабутній сніданок у Києві. Через якусь годину мала починатися акція голодування на майдані Незалежності. Кілька десятків львівських студентів зайшли у дієтичну їдальню по вулиці, яка трохи вище від площі, щоб, можливо, востаннє поснідати. Ми їли варені яйця, сир, сметану, налисники, омлети, пили каву і солодкий чай. Було на диво добре — втихомирено, лагідно, сито і гостро. Жовтневе сонце якось особливо проривалося через величезні вікна і заповнювало собою весь простір їдальні. До вирішальної миті залишалося менше, ніж годину. І раптом двері відчинилися, і до зали почали заходити омонівці — в шоломах, з палицями і щитами. Вони ішли один за одним довжелезним рядом.
— Так от примітивно закінчуються невдалі революції, — подумав я, — у їдальні, коли всі учасники заколоту ситі і безпомічні.
Але через хвилину з'ясувалося, що це не кінець революції. Бо бійці омону не
звертали на нас уваги. Вони теж прийшли поснідати, — їх привезли вранці з різних
міст і перед справами, перед боєм, який мав статися через тих самих сорок хвилин, солдати хотіли поснідати. Вони їли яйця, сметану, кефір, сир, млинці, сиділи за сусідніми столиками. Вони не знали, що приїхали до Києва через тих, хто сидів поруч. Ми закінчили трапезу разом. Вийшли двома гуртками надвір, покурили після їжі. Покурили, викинули недопалки у один смітник. І розійшлися – через п'ять хвилин ми вибігли на майдан і сіли на граніт, почавши голодування — заколот, а вони вийшли на свої позиції, оточивши майдан залізним обручем. Далі було різне. Але першого дня ми їли разом.
27.01 Трапеза, любая трапеза имеет неоспоримое ритуальное значение, тем более - совместная трапеза. Совместная трапеза - как круговая порука, как братство, обмен заверениями и гарантиями, знак сходства и общности, как участие в одном преступлении или соавторство в каком геройстве. Я делил трапезу в самых, порой непонятных экзотических и диких ситуациях. Праздничные принятия, семейные обеды и ужины, поминки, завтраки ночью, разделение сухих пайков и скромные мужские закуски, кормления своих и чужих детей, друзья и недруги, перекусы в больнице и еда в поезде, остатки съестного в горах и последние крупицы различных каш, сваренных вместе, разломанные бутерброды, приемы на высшем уровне,
угощение у случайных людей, где оставался на ночь. Пышные импровизированные полдника
и доедания оставленного мяса в ресторанах, мистические празднике ужина и пасхальные яйца. И еще множество высоких и низких проявлений бесконечно большого ритуала разделенной трапезы.
Но одно упоминается как нечто особенное - незабываемый завтрак в Киеве. Через час должна была начинаться акция голодовки на площади Независимости. Несколько десятков львовских студентов зашли в диетическую столовую по улице, которая чуть выше площади, чтобы, возможно, в последний раз позавтракать. Мы ели вареные яйца, сыр, сметану, блинчики, омлеты, пили кофе и сладкий чай. Было удивительно хорошо - умиротворенные, ласково, сито и остро. Октябрьское солнце как-то особенно прорывалось через огромные окна и заполняло собой все пространство столовой. К решающей момент оставалось меньше, чем час. И вдруг дверь открылась, и в зал начали заходить омоновцы - в шлемах, с дубинками и щитами. Они шли друг за другом длинным рядом.
- Так вот примитивно заканчиваются неудачные революции, - подумал я, - в столовой, когда все участники мятежа сыты и беспомощны.
Но через минуту выяснилось, что это не конец революции. Потому бойцы ОМОНа НЕ
обращали на нас внимания. Они пришли позавтракать - их привезли утром из разных
городов и перед делами, перед боем, который должен был произойти через тех же сорок минут, солдаты хотели позавтракать. Они ели яйца, сметану, кефир, творог, блины, сидели за соседними столиками. Они не знали, что приехали в Киев из тех, кто сидел рядом. Мы закончили трапезу вместе. Вышли двумя кружками на улицу, покурили после еды. Покурили, выбросили окурки в один помойку. И разошлись - через пять минут мы выбежали на площадь и сели на гранит, начав голодание - мятеж, а они вышли на свои позиции, окружив площадь железным обручем. Далее было разное. Но в первый день мы ели вместе.
угощение у случайных людей, где оставался на ночь. Пышные импровизированные полдника
и доедания оставленного мяса в ресторанах, мистические празднике ужина и пасхальные яйца. И еще множество высоких и низких проявлений бесконечно большого ритуала разделенной трапезы.
Но одно упоминается как нечто особенное - незабываемый завтрак в Киеве. Через час должна была начинаться акция голодовки на площади Независимости. Несколько десятков львовских студентов зашли в диетическую столовую по улице, которая чуть выше площади, чтобы, возможно, в последний раз позавтракать. Мы ели вареные яйца, сыр, сметану, блинчики, омлеты, пили кофе и сладкий чай. Было удивительно хорошо - умиротворенные, ласково, сито и остро. Октябрьское солнце как-то особенно прорывалось через огромные окна и заполняло собой все пространство столовой. К решающей момент оставалось меньше, чем час. И вдруг дверь открылась, и в зал начали заходить омоновцы - в шлемах, с дубинками и щитами. Они шли друг за другом длинным рядом.
- Так вот примитивно заканчиваются неудачные революции, - подумал я, - в столовой, когда все участники мятежа сыты и беспомощны.
Но через минуту выяснилось, что это не конец революции. Потому бойцы ОМОНа НЕ
обращали на нас внимания. Они пришли позавтракать - их привезли утром из разных
городов и перед делами, перед боем, который должен был произойти через тех же сорок минут, солдаты хотели позавтракать. Они ели яйца, сметану, кефир, творог, блины, сидели за соседними столиками. Они не знали, что приехали в Киев из тех, кто сидел рядом. Мы закончили трапезу вместе. Вышли двумя кружками на улицу, покурили после еды. Покурили, выбросили окурки в один помойку. И разошлись - через пять минут мы выбежали на площадь и сели на гранит, начав голодание - мятеж, а они вышли на свои позиции, окружив площадь железным обручем. Далее было разное. Но в первый день мы ели вместе.