Текст песни Тартак feat. Катя Чiлi - Понад хмарами
Просмотров
227
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Тартак feat. Катя Чiлi - Понад хмарами, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
The clouds of the stars are scattered in pairs, scattered.
Over the woods, willows with wreaths wail, wail.
The moon is shining - the light is bluish with diamonds and diamonds.
The wind is blowing, the boys sneeze for the girls, for the girls.
You know how I miss you.
I do not find a place -
I run out of the house, travel all night
The streets of the city.
Lonely, like myself, lonely like you.
The city that connected me with you
Cities that separated you with me.
I would like to ask - why?
But instead of answering, only a whistling wind ...
Somewhere there - in deserted lanes,
Where only stray dogs wander
Looking for a shelter
Looking for food.
In them in the eyes for a long time did not mourn,
They have no hope, they have a colorless hopelessness.
They are no longer hot ...
However, I know - I'm not looking for these empty streets -
I just run away from myself.
In my imagination, I go back to you again
Because I want to combine the two torn parts
One whole -
Gentle and strong, black and white.
Maybe I'm funny
Maybe I'm too romantic
This is equally familiar and equally unusual.
Everything is simple - my fire burns in my heart!
But I want to stay silent ...
Now you have something to say, Katya!
The clouds of the stars are scattered in pairs, scattered.
Over the woods, willows with wreaths wail, wail.
The moon is shining - the light is bluish with diamonds and diamonds.
The wind is blowing, the boys sneeze for the girls, for the girls.
And soon the sun will turn out - I'm glad to him!
Because every new day gives me a new hope
That you will come, you will come, fly ...
But so far I can not understand - where? ...
Where should I go to myself?
When will you feel your sweet touch on your lips?
When the deep abyss falls into the glow of the darkness?
When will it be? Tomorrow? Maybe already today?
When you take me in your arms -
Me all, without balance, without the rest?
When you let it lock in black waves
Its hot to pour in your body? ...
And it's time ... And how many steps do I need to do?
That night has passed, alone has disappeared
And I still came to you?
I guess there is nothing better for you without me!
Maybe a little easier ...
Maybe it's much harder ...
You're a victim ... I'll endure -
It's not too long to wait!
But I stop silent again ...
Now you, Katya, have something to say!
The clouds of the stars are scattered in pairs, scattered.
Over the woods, willows with wreaths wail, wail.
The moon is shining - the light is bluish with diamonds and diamonds.
The wind is blowing, the boys sneeze for the girls, for the girls.
Over the woods, willows with wreaths wail, wail.
The moon is shining - the light is bluish with diamonds and diamonds.
The wind is blowing, the boys sneeze for the girls, for the girls.
You know how I miss you.
I do not find a place -
I run out of the house, travel all night
The streets of the city.
Lonely, like myself, lonely like you.
The city that connected me with you
Cities that separated you with me.
I would like to ask - why?
But instead of answering, only a whistling wind ...
Somewhere there - in deserted lanes,
Where only stray dogs wander
Looking for a shelter
Looking for food.
In them in the eyes for a long time did not mourn,
They have no hope, they have a colorless hopelessness.
They are no longer hot ...
However, I know - I'm not looking for these empty streets -
I just run away from myself.
In my imagination, I go back to you again
Because I want to combine the two torn parts
One whole -
Gentle and strong, black and white.
Maybe I'm funny
Maybe I'm too romantic
This is equally familiar and equally unusual.
Everything is simple - my fire burns in my heart!
But I want to stay silent ...
Now you have something to say, Katya!
The clouds of the stars are scattered in pairs, scattered.
Over the woods, willows with wreaths wail, wail.
The moon is shining - the light is bluish with diamonds and diamonds.
The wind is blowing, the boys sneeze for the girls, for the girls.
And soon the sun will turn out - I'm glad to him!
Because every new day gives me a new hope
That you will come, you will come, fly ...
But so far I can not understand - where? ...
Where should I go to myself?
When will you feel your sweet touch on your lips?
When the deep abyss falls into the glow of the darkness?
When will it be? Tomorrow? Maybe already today?
When you take me in your arms -
Me all, without balance, without the rest?
When you let it lock in black waves
Its hot to pour in your body? ...
And it's time ... And how many steps do I need to do?
That night has passed, alone has disappeared
And I still came to you?
I guess there is nothing better for you without me!
Maybe a little easier ...
Maybe it's much harder ...
You're a victim ... I'll endure -
It's not too long to wait!
But I stop silent again ...
Now you, Katya, have something to say!
The clouds of the stars are scattered in pairs, scattered.
Over the woods, willows with wreaths wail, wail.
The moon is shining - the light is bluish with diamonds and diamonds.
The wind is blowing, the boys sneeze for the girls, for the girls.