Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Причинна. ч.2
Просмотров
22
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Тарас Григорович Шевченко - Причинна. ч.2, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
Зареготались нехрещені...
Гай обізвався; галас, зик.
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба... Нічичирк...
Схаменулись нехрещені,
Дивляться — мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала... В серце коле!
Подивилась на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду...
Треті півні: кукуріку! —
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко —
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатир співає.
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози.
А дівчина спить під дубом
При битій дорозі.
Знать, добре спить, що не чує,
Як кує зозуля,
Що не лічить, чи довго жить...
Знать, добре заснула.
А тим часом із діброви
Козак виїзжає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
«Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила —
Не мені, другому...
Швидче, коню, швидче, коню,
Поспішай додому!»
Утомився вороненький,
Іде, спотикнеться, —
Коло серця козацького
Як гадина в’ється.
«Ось і дуб той кучерявий...
Вона! Боже милий!
Бач, заснула, виглядавши,
Моя сизокрила!»
Кинув коня та до неї:
«Боже ти мій, Боже!»
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
«За що ж вони розлучили
Мене із тобою?»
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи,
Як провожала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.
Ідуть — під дубом зелененьким
Кінь замордований стоїть,
А біля його молоденький
Козак та дівчина лежить.
Цікаві (нігде правди діти)
Підкралися, щоб ізлякать;
Коли подивляться, що вбитий, —
З переполоху ну втікать!
Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Прийшли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слід, по закону,
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито.
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
Гай обізвався; галас, зик.
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба... Нічичирк...
Схаменулись нехрещені,
Дивляться — мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала... В серце коле!
Подивилась на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду...
Треті півні: кукуріку! —
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко —
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатир співає.
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози.
А дівчина спить під дубом
При битій дорозі.
Знать, добре спить, що не чує,
Як кує зозуля,
Що не лічить, чи довго жить...
Знать, добре заснула.
А тим часом із діброви
Козак виїзжає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
«Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила —
Не мені, другому...
Швидче, коню, швидче, коню,
Поспішай додому!»
Утомився вороненький,
Іде, спотикнеться, —
Коло серця козацького
Як гадина в’ється.
«Ось і дуб той кучерявий...
Вона! Боже милий!
Бач, заснула, виглядавши,
Моя сизокрила!»
Кинув коня та до неї:
«Боже ти мій, Боже!»
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
«За що ж вони розлучили
Мене із тобою?»
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи,
Як провожала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.
Ідуть — під дубом зелененьким
Кінь замордований стоїть,
А біля його молоденький
Козак та дівчина лежить.
Цікаві (нігде правди діти)
Підкралися, щоб ізлякать;
Коли подивляться, що вбитий, —
З переполоху ну втікать!
Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Прийшли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слід, по закону,
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито.
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
Захохотали некрещеные...
Гай отозвался; шум, зик.
Орда словно режет. Словно бешеные,
Летят к дубу... Ничичирк...
Опомнились некрещеные,
Смотрят — мелькает,
Что-то лезет вверх по стволу
До самого края.
Вот та девочка,
Что сонная блудила:
Такую-то ей причину
Гадалка сделала!
На самый верх на ветке
Стала... В сердце колет!
Посмотрела по сторонам
Да и лезет наземь.
Кругом дуба русалочки
Молча ждали;
Взяли ее, сердешную,
Да и защекотали.
Долго, долго удивлялись
На ее уроду...
Третьи петухи: кукурику! -
Шуршали в воду.
Защебетал жаворонок,
Вверх летя;
Заковала кукушка,
На дубе сидя;
Защебетал соловей.
Пошло эхо рощей;
Краснеет за горой;
Плугатырь поет.
Чернеет роща над водой,
Где ляхи ходили;
Засинели над Днепром
Высокие могилы;
Пошел шелест по дубраве;
Шепчут густые лозы.
А девушка спит под дубом
При битой дороге.
Знает, хорошо спит, что не слышит,
Как кукует кукушка,
Что не считает, долго ли жить...
Знает, хорошо уснула.
А между тем из дубравы
Казак уезжает;
Под ним лошадка воронькая
С трудом идет.
«Изнемог, товарищ!
Сегодня отдохнем:
Около дома, где девушка
Ворота откроют.
А может, уже открыла.
Не мне, другому...
Быстро, лошади, быстрее, лошади,
Спеши домой!»
Устал вороненький,
Идет, споткнется, -
Круг сердца казацкого
Как гад вьется.
«Вот и дуб этот кудрявый...
Она! Боже милый!
Ишь заснула, выглядев,
Моя сизокрыла!»
Бросил коня и к ней:
«Боже ты мой, Боже!»
Зовет ее и целует...
Нет, уже не поможет!
«За что же они разлучили
Меня с тобой?
Захохотал, разогнался.
Да в дуб головой!
Идут девушки в поле жать
Да, знай, поют идя,
Как провожала сына мать,
Как сражался татарин ночью.
Идут - под дубом зелененьким
Конь убитый стоит,
А возле его молоденький
Казак и девушка лежит.
Интересные (негде правды дети)
Подкрались, чтобы испугать;
Когда посмотрят, что убит,
С переполоха ну бежать!
Собирались подружки,
Слизеньки втирают;
Собирались товарищи
Но ямы копают;
Пришли попы с коррогвами,
Зазвонили колокола.
Похоронили общиной
Следовательно, по закону,
Насыпали у дороги
Две могилы во ржи.
Некому спросить,
За что они убиты.
Посадили над казаком
Явор и ель,
А у изголовья у девушки
Красная калина.
Прилетает кукушка
Над ними ковать;
Прилетает соловей
Ежедневно щебетать;
Поет и щебетает,
Пока луна взойдет,
Пока те русалочки
Из Днепра греться выйдут.
Гай отозвался; шум, зик.
Орда словно режет. Словно бешеные,
Летят к дубу... Ничичирк...
Опомнились некрещеные,
Смотрят — мелькает,
Что-то лезет вверх по стволу
До самого края.
Вот та девочка,
Что сонная блудила:
Такую-то ей причину
Гадалка сделала!
На самый верх на ветке
Стала... В сердце колет!
Посмотрела по сторонам
Да и лезет наземь.
Кругом дуба русалочки
Молча ждали;
Взяли ее, сердешную,
Да и защекотали.
Долго, долго удивлялись
На ее уроду...
Третьи петухи: кукурику! -
Шуршали в воду.
Защебетал жаворонок,
Вверх летя;
Заковала кукушка,
На дубе сидя;
Защебетал соловей.
Пошло эхо рощей;
Краснеет за горой;
Плугатырь поет.
Чернеет роща над водой,
Где ляхи ходили;
Засинели над Днепром
Высокие могилы;
Пошел шелест по дубраве;
Шепчут густые лозы.
А девушка спит под дубом
При битой дороге.
Знает, хорошо спит, что не слышит,
Как кукует кукушка,
Что не считает, долго ли жить...
Знает, хорошо уснула.
А между тем из дубравы
Казак уезжает;
Под ним лошадка воронькая
С трудом идет.
«Изнемог, товарищ!
Сегодня отдохнем:
Около дома, где девушка
Ворота откроют.
А может, уже открыла.
Не мне, другому...
Быстро, лошади, быстрее, лошади,
Спеши домой!»
Устал вороненький,
Идет, споткнется, -
Круг сердца казацкого
Как гад вьется.
«Вот и дуб этот кудрявый...
Она! Боже милый!
Ишь заснула, выглядев,
Моя сизокрыла!»
Бросил коня и к ней:
«Боже ты мой, Боже!»
Зовет ее и целует...
Нет, уже не поможет!
«За что же они разлучили
Меня с тобой?
Захохотал, разогнался.
Да в дуб головой!
Идут девушки в поле жать
Да, знай, поют идя,
Как провожала сына мать,
Как сражался татарин ночью.
Идут - под дубом зелененьким
Конь убитый стоит,
А возле его молоденький
Казак и девушка лежит.
Интересные (негде правды дети)
Подкрались, чтобы испугать;
Когда посмотрят, что убит,
С переполоха ну бежать!
Собирались подружки,
Слизеньки втирают;
Собирались товарищи
Но ямы копают;
Пришли попы с коррогвами,
Зазвонили колокола.
Похоронили общиной
Следовательно, по закону,
Насыпали у дороги
Две могилы во ржи.
Некому спросить,
За что они убиты.
Посадили над казаком
Явор и ель,
А у изголовья у девушки
Красная калина.
Прилетает кукушка
Над ними ковать;
Прилетает соловей
Ежедневно щебетать;
Поет и щебетает,
Пока луна взойдет,
Пока те русалочки
Из Днепра греться выйдут.