Текст песни ТНМК, Тартак, Диана Месс - Нам пощастить
Просмотров
245
1 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни ТНМК, Тартак, Диана Месс - Нам пощастить, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
Щоб не відбулось - не плач, так влаштовані люди.
На жаль, по-іншому не буде. Все пройде, не плач.
Просто пробач... Повір, час їх засудить.
А люди - це лише люди, кожен з нас своє обирає.
Хтось образу ковтає разом з медовухою,
А інші - чують душею за завірюхою.
І їм не потрібні: ні трава, ні горілка.
Як в порожній електричці заплаче сопілка.
І ця спілка пам'ятає всіх, хто не зміг повернутись.
Вони знають шлях хвилі, щоб берега доторкнутись.
Вони чують, як вітер колисає кульбабки.
І знають: де і як треба ставити крапки.
Вони не мають ні якого "над" привілею.
Вони просто володіють живою душею.
Вони допоможуть, якщо болить.
І щиро вірять - нам пощастить.
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
www.GL5.RU
Друже, щось не дуже. Схоже занедужав.
Січнь запросив пирнути у свої калюжи.
Зараз все незвично, якось не туди.
Ми всі збирались жити вічно, писали про завжди!
Назавжди про любовь [і пролетіли],
За хмарами нам сяяли примари.
Але у тих, хто запускав нас на орбіти
Були свої резони: кому і скільки бути тут.
І повзлітали, летючі, як тарілки.
[Тучок] голимий, на кумарі - Божі тварі.
І на цьому - веселому сафарі:
То ми їх полювали, то полювали нас!
Але би надали душі спробу пірнути знову,
І із утроби віддати [ще булий] запас тепла -
Мама, що тобі дала - собі нічого не лишити.
Шкода, що ті, хто йдуть - лише не знають, як жити, жити!
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
На жаль, по-іншому не буде. Все пройде, не плач.
Просто пробач... Повір, час їх засудить.
А люди - це лише люди, кожен з нас своє обирає.
Хтось образу ковтає разом з медовухою,
А інші - чують душею за завірюхою.
І їм не потрібні: ні трава, ні горілка.
Як в порожній електричці заплаче сопілка.
І ця спілка пам'ятає всіх, хто не зміг повернутись.
Вони знають шлях хвилі, щоб берега доторкнутись.
Вони чують, як вітер колисає кульбабки.
І знають: де і як треба ставити крапки.
Вони не мають ні якого "над" привілею.
Вони просто володіють живою душею.
Вони допоможуть, якщо болить.
І щиро вірять - нам пощастить.
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
www.GL5.RU
Друже, щось не дуже. Схоже занедужав.
Січнь запросив пирнути у свої калюжи.
Зараз все незвично, якось не туди.
Ми всі збирались жити вічно, писали про завжди!
Назавжди про любовь [і пролетіли],
За хмарами нам сяяли примари.
Але у тих, хто запускав нас на орбіти
Були свої резони: кому і скільки бути тут.
І повзлітали, летючі, як тарілки.
[Тучок] голимий, на кумарі - Божі тварі.
І на цьому - веселому сафарі:
То ми їх полювали, то полювали нас!
Але би надали душі спробу пірнути знову,
І із утроби віддати [ще булий] запас тепла -
Мама, що тобі дала - собі нічого не лишити.
Шкода, що ті, хто йдуть - лише не знають, як жити, жити!
Приспiв:
І знов, час вітряним птахом, крилом, в небі над дахом.
Бувай! Чекай. Нехай дощем цілованой аркою,
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай.
А ти знай: доба буде за троє, коли нас не двоє;
Та кожну прожиту мить серце болить.
Крізь засади-досади, гіркоту і зради -
Воно шепотить: "Нам пощастить!"
In order not to happen - do not cry, so arranged people.
Unfortunately, it will not be different. Everything will pass, not crying.
Just sorry ... Believe me, their time will be condemned.
And people are just people, each of us chooses ours.
Someone swallows the way with the honey,
And the others - they hear the soul for a scumbag.
And they do not need them: neither grass nor vodka.
How in a hollow train will cry a nozzle.
And this union remembers everyone who could not come back.
They know the wave path to touch the shore.
They hear the winds sway the dandelions.
And they know: where and how to put points.
They have no & quot; over & quot; privilege
They just have a living soul.
They will help if they hurt.
And sincerely believe that we are lucky.
Response:
And again, time is a windy bird, a wing, in the sky above the roof.
Bye! Wait Let the rain is tricked by an arch,
The old trolley went to the park with the last tram.
And you know: the day will be for three, when we are not two;
But every moment my heart is sore.
Through the basics-annoyance, bitterness and betrayal -
It's a whisper: & quot; We're lucky! & Quot;
www.GL5.RU
Friend, something not so much. It looks like you're sick.
January invited to dive into their puddles.
Now everything is unusual, somehow not there.
We were all going to live forever, write about always!
Forever about love [and fly]
Behind the clouds we were ghostly ghosts.
But for those who launched us into orbits
There were their reasons: who and how much to be here.
And they crawled, flying like plates.
[Tuchok] naked, on Кумари - God's creatures.
And on this - a fun safari:
So we hunted them, they hunted us!
But would give the soul an attempt to dive again
And from the womb give [more] the supply of heat -
Mom that gave you - leave nothing to yourself.
It's a pity that those who are leaving - just do not know how to live, live!
Response:
And again, time is a windy bird, a wing, in the sky above the roof.
Bye! Wait Let the rain is tricked by an arch,
The old trolley went to the park with the last tram.
And you know: the day will be for three, when we are not two;
But every moment my heart is sore.
Through the basics-annoyance, bitterness and betrayal -
It's a whisper: & quot; We're lucky! & Quot;
Unfortunately, it will not be different. Everything will pass, not crying.
Just sorry ... Believe me, their time will be condemned.
And people are just people, each of us chooses ours.
Someone swallows the way with the honey,
And the others - they hear the soul for a scumbag.
And they do not need them: neither grass nor vodka.
How in a hollow train will cry a nozzle.
And this union remembers everyone who could not come back.
They know the wave path to touch the shore.
They hear the winds sway the dandelions.
And they know: where and how to put points.
They have no & quot; over & quot; privilege
They just have a living soul.
They will help if they hurt.
And sincerely believe that we are lucky.
Response:
And again, time is a windy bird, a wing, in the sky above the roof.
Bye! Wait Let the rain is tricked by an arch,
The old trolley went to the park with the last tram.
And you know: the day will be for three, when we are not two;
But every moment my heart is sore.
Through the basics-annoyance, bitterness and betrayal -
It's a whisper: & quot; We're lucky! & Quot;
www.GL5.RU
Friend, something not so much. It looks like you're sick.
January invited to dive into their puddles.
Now everything is unusual, somehow not there.
We were all going to live forever, write about always!
Forever about love [and fly]
Behind the clouds we were ghostly ghosts.
But for those who launched us into orbits
There were their reasons: who and how much to be here.
And they crawled, flying like plates.
[Tuchok] naked, on Кумари - God's creatures.
And on this - a fun safari:
So we hunted them, they hunted us!
But would give the soul an attempt to dive again
And from the womb give [more] the supply of heat -
Mom that gave you - leave nothing to yourself.
It's a pity that those who are leaving - just do not know how to live, live!
Response:
And again, time is a windy bird, a wing, in the sky above the roof.
Bye! Wait Let the rain is tricked by an arch,
The old trolley went to the park with the last tram.
And you know: the day will be for three, when we are not two;
But every moment my heart is sore.
Through the basics-annoyance, bitterness and betrayal -
It's a whisper: & quot; We're lucky! & Quot;