Текст песни Сергій Жадан - Їй 15
Просмотров
89
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Сергій Жадан - Їй 15, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
+ + +
Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.
Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.
Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.
Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.
Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.
Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.
Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.
Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.
Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.
Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.
Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.
Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.
+ + +
Ей пятнадцать и она торгует цветами на вокзале.
Кислород с шахтами сладкий от солнца и ягод.
Поезда замирают на мгновение и отправляются дальше.
Военные едут на Восток, военные едут на Запад.
Никто не останавливается в ее городе.
Никто не хочет забрать ее с собой.
Она думает, стоя утром на своем месте,
что даже эта территория, оказывается, может быть желанной и дорогой.
Что ее, оказывается, не хочется оставлять надолго,
что ее, оказывается, хочется цепляться зубами,
что для любви, оказывается, достаточно ли этого вокзала старого
и летней пустой панорамы.
Никто не объясняет ей, в чем причина.
Никто не приносит цветы на могилу ее старшему брату.
Сквозь сон слышно, как в темноте формируется родина,
будто позвоночник у ребенка из интерната.
Формируются свет и тьма, складываясь вместе.
Летнее солнце перетекает в зиме.
Все, что происходит сейчас с ними всеми, называется временем.
Главное понимать, что все это происходит именно с ними.
Формируется ее память, формируется радость.
В этом городе родились все, кого она знает.
Засыпая, она вспоминает каждого, кто отсюда уехал.
Когда вспоминать больше некого, она засыпает.
Ей пятнадцать и она торгует цветами на вокзале.
Кислород с шахтами сладкий от солнца и ягод.
Поезда замирают на мгновение и отправляются дальше.
Военные едут на Восток, военные едут на Запад.
Никто не останавливается в ее городе.
Никто не хочет забрать ее с собой.
Она думает, стоя утром на своем месте,
что даже эта территория, оказывается, может быть желанной и дорогой.
Что ее, оказывается, не хочется оставлять надолго,
что ее, оказывается, хочется цепляться зубами,
что для любви, оказывается, достаточно ли этого вокзала старого
и летней пустой панорамы.
Никто не объясняет ей, в чем причина.
Никто не приносит цветы на могилу ее старшему брату.
Сквозь сон слышно, как в темноте формируется родина,
будто позвоночник у ребенка из интерната.
Формируются свет и тьма, складываясь вместе.
Летнее солнце перетекает в зиме.
Все, что происходит сейчас с ними всеми, называется временем.
Главное понимать, что все это происходит именно с ними.
Формируется ее память, формируется радость.
В этом городе родились все, кого она знает.
Засыпая, она вспоминает каждого, кто отсюда уехал.
Когда вспоминать больше некого, она засыпает.