- Вони –
Думаю, вони вже не зустрінуться...
Може, якось випадково,
На блакитній від тютюнового диму
Плащаниці трамвайної зупинки.
Думаю, вони не впізнають одне одного,
Адже вони не змінилися ані трохи...
Вони сядуть в один трамвай,
Він попереду, а вона позад нього,
Вони їхатимуть мовчки,
Замість слів,
Крізь гуркіт трамваю,
Вони будуть вслухатися
В дихання одне одного.
І кожен помітить,
Що воно прискорилося.
Він заплатить за проїзд за двох,
Бо йому колись дуже подобалося
Дарувати їй щасливі квитки,
Де сума цифр праворуч
Та ліворуч – рівна.
Нічого не вдієш,
Така вже звичка.
Така вже звичка...
Телефонувати кожного дня,
Заносити номер до швидкого набору,
Відправляти тисячі смс за добу,
Подорожувати на одних полицях,
Чекати на вихідні,
Щоб втекти разом...
Вона якось сказала,
Що навіть все надзвичайне
Колись набридає...
А він промовчав та подумав:
«Літо таке спекотне,
Міліють в місті річки,
Гарний день сьогодні,
Щоб піти...»
- They -
I don't think they will meet again ...
Maybe by accident,
On blue from tobacco smoke
Shrouds of the tram stop.
I don't think they recognize each other,
After all, they have not changed a bit ...
They get on the same tram,
He's in front and she's behind him,
They will go in silence,
Instead of words,
Through the roar of the tram,
They will listen
In each other's breath.
And everyone will notice
That it has accelerated.
He will pay for the trip for two,
Because he used to like it very much
Give her lucky tickets,
Where is the sum of the digits on the right
And on the left - equal.
There is nothing you can do
This is a habit.
This is a habit ...
Call every day,
Enter the number in speed dial,
Send thousands of SMS per day,
Travel on the same shelves,
Wait for the weekend,
To escape together ...
She once said
That even everything is extraordinary
Once bored ...
And he was silent, and thought,
"Summer is so hot,
The river flows in the city,
Have a nice day today,
To go ... »