Ліна Костенко
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Lina Kostenko
When I'm even gray
and my life will be misty
and for you I will be beautiful
but for someone, maybe not.
And for someone evil, stubborn
for someone else a wolf, a cobra.
And by the way, if frankly
then I was stupid and kind.
Non-defective, non-synchronous
either with theories or with practices.
and I got sick with irony
by all physicists and galaxies.
And he did not know the bourgeois code
when I was choked with disaster
that the soul between people came out
white-laughing.
And in life, as in the field of mine,
I asked for this century
at least that store minimum:
- People, be mutually polite! -
and if for that my will
I would write everywhere in italics:
- So much in the world of grief,
people, be mutually beautiful!