Текст песни Олег Короташ - Міст Понте-Веккьо

Міст Понте-Веккьо

Коли зустрів подорожник, він зріс в шпарині
між бруку, що веде на древній міст, –
земне життя пройшов до половини:
вже менше лірик, більше мораліст.

А що, – говорити про це у пеклі?..
Додайте кохання за бізнес-планом,
і нíкому буде гатити греблі.
Поети – в лірику; покидьки – в храми.

Нам вили, як граблі. Бо то з переляку
ракеті в туманах спустили віжжі,
і знов повторили Катин полякам –
звитягою дурнів над бездоріжжям.

Зростай, подорожнику! Дні короткі,
наче відстані між поїздами.
Я писав про нитку – Донбас-Солотвин…
Сьогодні це нитка між казанами.

Ти помреш подорожнику. Хто раніше!..
Я би вишив тебе, наче герб, на шкірі.
Але шкіра – тлінна. Душа – ще гірше, –
бурдюк з лайном, хоча, ніби, вірив.

Мовчиш, подорожнику… Дай присяду
поруч дороги. Скажи що-небудь.
Ряд випав з мене, чи я – із ряду…
Сьогодні вислухай, слів не гребуй.

Кажеш важливо – туди дорога –
у котрої немає стін, –
дорога єдина, як тінь одного…
Чи справжній шлях, – це шлях з колін.

І що символи світу – блудниця і митар –
коли міст перейшли – Єва й Адам.
Під мостом ріка, наче піт, що витер
по сотворенні світу своїм волам.

Від сотворення світу що змінилось:
Вавилон? Єрихон? Содом?
Трикутник і циркуль, як контур вилиць,
де в очах – чорна ртуть колон.

Але тссс… про це можна лише шепотіти
тихше шелесту суконь набожних дам,
що моляться в храмах за армії світу,
від котрих врятуватись лише голубам.

І летять голуби, наче вісники радять, –
несуть листоноші сльозу тирану.
А що б написала Алілуєва Надя
у листі до фройляйн Єви Браун?..

2010