Текст песни Олег Короташ - Пейзаж нізвідки
Просмотров
67
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Олег Короташ - Пейзаж нізвідки, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
найрідніша, цей зачумлений вигуком вірш
писався із набережної невиліковних
у таких загумінках з котрих повір
легше морю втекти аніж нам умовно
кажучи простягнути руки одне одному
я пишу із любов’ю у безкрайї жодному
знаєш колись ця набережна так постаріє
що оглухне гул у забутих мушлях
сповільниться нерест а китове сім’я
не віднайде пару і «чи можна вкушу»
питатимуть акули беззубо ніяковіючи
я пишу із любов’ю це розуміючи
здається я дуже опустився останніми днями
розпитую про щастя у повій портових
моєму блакитному погляду заздрять п’яні
і апостоли що у сіті діряві піймавши слово
називають його рибою а «Мадеру» сльозою
я пишу із любов’ю на самоті з тобою
тут відстані настільки далекі що це геніально
торкаюсь тебе сплячої і знову чекаю смерку
бо день вийняв мій фатум із твоєї фати прощально
як виймають небажаний плід акушерки
і цей згусточок крові тремким шамкотінням
пише щось про любов між сльозами і блювотинням
я не маю до тебе величі гордості чи самолюбства
бо залишу по собі обвітрений труп з кістками
і мішок надбань умовних для цього людства
що провадило війни доки я переймався світами
і можливо прийде на погост із букетом фіалок
я пишу із любов’ю до шкарпеток твоїх і твоїх фіранок
я б назвав це руїнами Трої Помпеї чи Карфагену
але ж щодня приношу глину і щось там будую
я став зодчим і наново вчуся писати поему
вчуся наново вірші писати котрі почують
я назву це поразкою вічних основ Парнасу
бо пишу із любов’ю до жінки а не до часу
часове міжсезоння це те що стоїть між нами
як пауза ритму у джазі як ніжність плачу отого
I have got you under my skin Діани
Кролл і ти поплач і не подумай нічого такого
бо у жодній країні сльоза не виходить із моди
я пишу із любов’ю глибшою за океан свободи
18 грудня 2010
писався із набережної невиліковних
у таких загумінках з котрих повір
легше морю втекти аніж нам умовно
кажучи простягнути руки одне одному
я пишу із любов’ю у безкрайї жодному
знаєш колись ця набережна так постаріє
що оглухне гул у забутих мушлях
сповільниться нерест а китове сім’я
не віднайде пару і «чи можна вкушу»
питатимуть акули беззубо ніяковіючи
я пишу із любов’ю це розуміючи
здається я дуже опустився останніми днями
розпитую про щастя у повій портових
моєму блакитному погляду заздрять п’яні
і апостоли що у сіті діряві піймавши слово
називають його рибою а «Мадеру» сльозою
я пишу із любов’ю на самоті з тобою
тут відстані настільки далекі що це геніально
торкаюсь тебе сплячої і знову чекаю смерку
бо день вийняв мій фатум із твоєї фати прощально
як виймають небажаний плід акушерки
і цей згусточок крові тремким шамкотінням
пише щось про любов між сльозами і блювотинням
я не маю до тебе величі гордості чи самолюбства
бо залишу по собі обвітрений труп з кістками
і мішок надбань умовних для цього людства
що провадило війни доки я переймався світами
і можливо прийде на погост із букетом фіалок
я пишу із любов’ю до шкарпеток твоїх і твоїх фіранок
я б назвав це руїнами Трої Помпеї чи Карфагену
але ж щодня приношу глину і щось там будую
я став зодчим і наново вчуся писати поему
вчуся наново вірші писати котрі почують
я назву це поразкою вічних основ Парнасу
бо пишу із любов’ю до жінки а не до часу
часове міжсезоння це те що стоїть між нами
як пауза ритму у джазі як ніжність плачу отого
I have got you under my skin Діани
Кролл і ти поплач і не подумай нічого такого
бо у жодній країні сльоза не виходить із моди
я пишу із любов’ю глибшою за океан свободи
18 грудня 2010
the native, this cursed cry is a verse
was written on the seafront of the incurable
in such bastards of which we believe
it's easier to escape the sea than we are conditionally
saying to extend arms to each other
I write with love in the extreme none
You know once this quay is getting old enough
that deaf rumble in the forgotten shells
spawning and whale family will slow down
will not find a couple and "can I eat"
They will ask sharks without anxiety
I write with love, understanding this
I think I'm very down in the last days
I ask about the happiness of the prostitutes of the ports
my blue eyes envy the drunk
and the apostles who were hiding in the city caught the word
call him a fish and Madera a tear
I write with love alone with you
here the distances are so distant that it's brilliant
touching you sleeping and waiting again in the dark
because the day took my fate from your faction farewell
how to remove the unwanted fruit of the midwife
and this trowel of blood with trembling shampoos
writes something about love between tears and vomiting
I do not have the greatness of pride or self-love to you
because I will leave a corpse with bones fluttering myself
and a bag of acquire conditional for this humanity
which waged war as long as I was concerned with the worlds
and maybe it will come on a chest with a bouquet of violets
I write with love to your socks and your curtains
I would call it the ruins of Troy Pompeii or Carthage
but every day I bring clay and build something there
I became an architect and I re-learn to write a poem
I learn to re-read poetry that I hear
I will call it the defeat of the eternal foundations of Parnassus
because I write with love to a woman and not to time
The seasonal off-season is what stands between us
as a pause of the rhythm in jazz like the tenderness of crying for that
I have got you under my skin Diana
Kroll and you cry and do not think so
because in no country tears go out of fashion
I write with love deeper than the ocean of freedom
December 18, 2010
was written on the seafront of the incurable
in such bastards of which we believe
it's easier to escape the sea than we are conditionally
saying to extend arms to each other
I write with love in the extreme none
You know once this quay is getting old enough
that deaf rumble in the forgotten shells
spawning and whale family will slow down
will not find a couple and "can I eat"
They will ask sharks without anxiety
I write with love, understanding this
I think I'm very down in the last days
I ask about the happiness of the prostitutes of the ports
my blue eyes envy the drunk
and the apostles who were hiding in the city caught the word
call him a fish and Madera a tear
I write with love alone with you
here the distances are so distant that it's brilliant
touching you sleeping and waiting again in the dark
because the day took my fate from your faction farewell
how to remove the unwanted fruit of the midwife
and this trowel of blood with trembling shampoos
writes something about love between tears and vomiting
I do not have the greatness of pride or self-love to you
because I will leave a corpse with bones fluttering myself
and a bag of acquire conditional for this humanity
which waged war as long as I was concerned with the worlds
and maybe it will come on a chest with a bouquet of violets
I write with love to your socks and your curtains
I would call it the ruins of Troy Pompeii or Carthage
but every day I bring clay and build something there
I became an architect and I re-learn to write a poem
I learn to re-read poetry that I hear
I will call it the defeat of the eternal foundations of Parnassus
because I write with love to a woman and not to time
The seasonal off-season is what stands between us
as a pause of the rhythm in jazz like the tenderness of crying for that
I have got you under my skin Diana
Kroll and you cry and do not think so
because in no country tears go out of fashion
I write with love deeper than the ocean of freedom
December 18, 2010