Ти любив – як творив. Патетичним акордом
Пролунав у душі моїй, спраглій чудес.
І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо –
Опалив мене блиск емеральдових лез.
У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій
Кожен спомин палю, загубивши їм лік, –
Але очі твої, незглибимо зелені,
Мов сукно картяра, мене зватимуть вік.
Хай світанки горять, як роз’ятрені рани,
Наближають щораз заповітний поріг, –
У глибинах морських, о мій ніжний тиране,
Не стьмяніє докір двох безодень твоїх.
Вы любили - как работать. Патетический аккорд
Это звучало в моей душе, жаждем чудеса.
И позвольте мы нарисовали целостно и гордыми -
Утепленный мне блеск изумрудных лезвий.
В сожалении стратена я, в сложном
Каждое курение курила, потеряв их щель, -
Но ваши глаза напрасны,
Языки Cartaro Ткань, будет называться возрастом.
Высокие рассветы сжигают, как повышаются раны,
Приближаются каждый раз заветный порог -
В глубине моря, о мой тонкий тиран,
Не стемет упрек в два дня твоих хуй.