Залишу напевно минуле без жалю, крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю, у тиші: «Як бути? Що далі? Де той що люблю?»
На межі надії, я чекати буду, сновидіння оживуть.
Приспів:
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.
Видіння розтане, як потяг в туманах, мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана? Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву.
Давайте определенно оставимся без сожаления, я сделаю шаг к встрече.
Спрашивая, в тишине: «Как быть? Что дальше? Где тот, кто любит? "
На краю надежды я буду ждать, мечты будут жить.
Припев:
Остановить момент добычи добычи,
Сердце дамы слезы горячие
И туман нас как кровать проварата.
Ночь без пожара тепло,
Сумма как пепел
И я знаю, что я люблю.
Видение плавится как поезд в туманах, мгновение на сердечной карте сохранить.
Сайт в тишине: «Любовь это Оман? Резинка для него? "
И через мечту, как будто я увижу все, что случилось с Java.