КОЗАК МАМАЙ
(Музика О. О. Стадника, слова Д. Кулиняка)
В степу, ніби вічність розлого широкім,
На схилі крутому багряного дня
Закинувши лихо у трави високі
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу на березі ночі
І тирса як хвилі під вітром шумить
А смерть зазирає в козацькії очі
Завжди несподівано вічна як мить.
Ніхто і ніколи її не зупинить
На ріднім порозі вона здоганя.
Закинувши кобзу-подругу за спину
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу і смертю об землю
Звичайний козак вироста в Мамая
Того, що крізь ночі осліплено темні
Як образ несла Україна моя.
Даремно вдивляючись в обрії білі
Його виглядає з походу рідня
Він став Мамаєм і на смерті могилі
Козак грає думу на гриві коня.
Казак Мамай.
(Музыка О. О. Стежен, слова Д. Кулиньяк)
В степье, как будто легкость ласточки широкой,
На склоне крутого удара
Стая катастрофа в траве высокой
Казак играет манекен на лошади.
Казак играет в Думу на берегу ночи
И опилки как волны под шум ветра
И смерть смотрит в казачьих глазах
Всегда неожиданно вечный как момент.
Никто и никогда не остановит это
На родном пороге он продолжается.
После бросания подруги-подруги за его спину
Казак играет манекен на лошади.
Казак играет Думу и смерть приземлиться
Обычный казак выращивается в Mamaia
Тот факт, что темные темные темные
Как мой образ мой.
Потрачен впустую, глядя на горизонты белого
Это выглядит из походов родственников
Он стал мамой и на смерть могилы
Казак играет манекен на лошади.