Невже такі безжальні небеса?
Невже зовсім вони не відчувають болю
Людського?
Мій поводир, сумна моя зоря,
Я перший звір, який ступив на твоє світло й вірив,
Не роздумував.
Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода.
І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила
Кожен закуток
Земного тіла.
Сказав: якщо я не належала тобі,
Для чого ж я приходила у сни?
Не знаю. Хто знає,
Може то була не я.
А от послухай: завдяки йому
Я полюбила свою музику сумну.
Мене він
За один раз.
Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода.
І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила
Кожен закуток
Земного тіла.
Are such ruthless heavens?
Do not they really feel pain at all
Human
My guide, sad my star,
I am the first beast who stepped on your light and believed
Did not meditate.
My white day, my tender mouth on my lips
On the black petals, on the crow of wings,
Fuzzy, you melt like water.
And I split up on thousands of stars.
He lit up with me
Every corner
Terrestrial body.
Having said: if I did not belong to you
Why did I come to dreams?
I do not know. Who knows,
Maybe it was not me.
But listen: thanks to him
I love my music sad.
He is me
At one time
My white day, my tender mouth on my lips
On the black petals, on the crow of wings,
Fuzzy, you melt like water.
And I split up on thousands of stars.
He lit up with me
Every corner
Terrestrial body.