Текст песни Pud - У - РАНА

«У-РА-НА» або « Тисяча років самоти…»
Літературно-музична композиція О.Пуденкова за творами : Ю.Тарнавського,В.Голобородька,О.Довгоноса,Л.Українки та А.Малишка.
________________________________________________________________
Серед темної ночі
будиться Україна
немов від кроків
біля хати.
Серед нічної тиші
крізь музику зір
чути крики,
п’яний спів –
це українські покоління
вертаються
з нічних пиятик
де пропили
рідну мову.
Несли її,
несли,
тисячу років,
дали вам в руки
а ви бездари пропили її
за одну ніч!
Чути ляскіт долонь
сміх,
запах вина,
початок свята,
щось ось-ось буде
закриває Україна
лице долонями.
Над степом,
якого більше немає
квилить чайка,
що не може вмерти
вже вісімсот років,
за дітьми плаче –
Київськими бульварами
танцюють,
вальс «Берізки»
каштани.
З ощипаними серцями,
бодай – би повсихали!
Батьки ведуть своїх дітей
в червоних нашийниках
«Галстуках»,
на привязях,
мов псів,до псарень,
де вчать брехати.
Українські діти
хотіли-б щось сказати,
та тільки стогнуть –
роти набиті англійською мовою,
аж видулися щоки,
це матусі
їх так нагодували,
дбають,щоб були пухкенькі.
Не соромно тобі,
мій народе?
Що ось уже тисячу років
Кажеш сам собі:
Нам немає місця на своїй землі,
Нам нікуди подітись в цьому світі,
Ми емігруємо лише до давньої Греції,
Розгорнувши Гомерову «Ілліаду»,-
Аби вижити ми себе вбиваємо.
Зтираємо своє ім’я – ім’я українця – з лиця землі.
Як власний плювок,
Ми відмовляємося від своєї мови,
Як від якогось не здійсненого злочину,
У якому нас нібито звинувачують…
Тож глянь на себе,мій любий вік,-
Цивілізованих калік…
Уже світає, а ще імла…
На небі зморшка лягла.
Яка зайшла мені печаль!
Промінні заори воралися в хмари
Чую фанфари!
Як зайшла ж мені печаль…
Ой,не фанфари то,а сурми і гармати.
Лежи не прокидайся моя мати!
Прокляття всім,прокляття всім
хто звіром став.
І знову беремо Євангеліє,філософів,поєтів.
Людина ,що сказала : - убивати –гріх! - на ранок з
Простреленою головою.
Й собаки за тіло на смітнику гризуться.
Лежи не прокидайся моя мати!
Велика ідея потребує жертв…але хіба то є жертва,
коли звір звіра їсть?
звір звіра їсть…
мовчимо?...
Авжеж…
Адже так простіше
Не чути , не бачити,
Все залишити..
Може «хтось» прийде
Та зробить все за нас пізніше…
Пізніше …потім…
Навпаки!
Якщо вам в очі кажуть «Дураки»!
А рука сама вже тягнеться до петлі…
Що зміниться для нас в країні рідній?
Шукають харч на смітнику старі,
Від холоднечі помирають бідні –
Як не назви ,а все для нас одне :
В безсиллі ницім п’ястуки стискати !
Що назви нам коли життя сумне …
Нас змушує всякчасно пам’ятати :
Що,ми,«раби» немає гірших в світі!
Феллаги партії щасливіші від нас
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Тітана ще не згас .
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом,силою малі ,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі…
Все життя твоє - диво дивне,
Як Дніпра твого течія,
Ніжна й щира,в літах зазивна,.
Україно,любов моя.
І летять біля тебе з ночі
Всі походи і солов’ї ,
Обсідаючи зоряні очі
Та безсмертні уста твої.
У прощанні та зустрічанні,
В смутку ,в радості молодій,
В росах біленьких, уклечанні.
Ти надія мені із надій.
Наче мати в своїм привіті,
Наче посестра між людьми,
І якщо ти живеш на світі
Значить будемо жити і ми...

2013 р.