Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч булки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо у купочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить;
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, милая, аж до хатиноньки
Сам на руках донесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло ж— ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, мов жар.
A night that is moonlit, starry, clear,
You see, though you collect the rolls,
Come out, sweetheart, hard work,
At least for a minute in the grove!
We sit in a pile here under the viburnum,
And over the lords I am the lord!
Look, my fish, it's a silver wave
Flies in the field of fog.
The guy is charming, as if he was strewn with a ray,
Whether he was thinking or sleeping;
Gene on a slender and high aspen
The leaves are shakily shaking.
You're not afraid of being barefoot bosses
Soak in the cold dew:
I love you, sweetheart, down to the hut
Himself in the hands will convey.
You are not afraid that you will freeze, swan,
The heat is neither wind nor clouds ...
I will bring you to my heart,
And it is ardent, like heat.