Текст песни Noizy Minor - Неідеальний світ
Просмотров
22
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Noizy Minor - Неідеальний світ, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
Неідеальний світ кидає мене об мокрий асфальт,
І я не хочу бути добрим, зриваюся, прощавайте,
Я із сонцем провалився до темряви серед хмар,
Це безсоння у реальності віршами малював.
І яке ж це усе несправжнє, порожні, прозорі дні,
У висоті я бачив щирі серця, яких так хотів,
У вирі моїх фантазій народжувались кольори,
Картини, де я з тобою, бачив світлі уві сні.
А тепер без порожніх слів, просто постріл почуттів,
Серед осені вибух яскравий - барви на папір,
Я загубився серед власних режисерських ходів,
Мої всі версії зникають у нотах осінніх днів.
Не вистачає вже метафор для відвертих історій,
Бери і став це у виставах, достатній хоч буде простір,
Дістаньте же з глибини ярлик із надписом "людина",
Це не пафос, це єдине, що чіпляє постійно.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Усе життя - це сублімація, заміна єдиних понять,
Абстракція чорнила в сторінках на цих листах,
Все як верстат, що беззупинно виконує свою роль,
Я перестав вже сподіватися на вас, я вже не той.
Моя це осінь, мій цей дощ, всі вікна розбиті вщент,
Розмалювала чорно-білими фарбами мій портрет,
Забороняєш існування, поєднання цих сердець,
Мій невловимий план для щастя розчиняється весь.
Він попадає під прес твоїх холодних очей,
Твоє мистецтво чарувати й вбивати в один момент,
У статиці завмирає надія на дотик рук,
Відверто серце чекає продовження увертюри.
В той час, як сонце золотить при заході небеса,
Це так нагадує тебе, я красу у серці сховав,
Щоб міг я знов порівняти, коли поруч з тобою,
Зафіксувати дотик миті, як дешевий полароїд.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Ці чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Ми бачили як дощ розмалював чо рний асфальт,
Коли сонце вже сховалося, це після вистави,
Тоді як світло неяскраве з ліхтарів розливало,
Все перед нами візерунками, під нашими ногами.
Мені так було цікаво зі стрічки ловити кадри,
Спостереження, оцінки, реації всі яскраві,
І погляди виринали випадкові місцями,
І твоя посмішка у відповідь на дотик очами.
Я розумію, що гіпербола - теза мого життя,
Та по-інакшому не можу, нікому ж не обіцяв,
Що буду жити у реальності, яку нам створили,
І так щосили нав'язуєть кожен день, аж до могили.
А я зриваю ці стіни, як у дитинтві я вірю,
І вибачатись за відвертість не хочу тай і не вмію,
Я дякую тобі за осінні всі кольори,
За все натхнення і за ноти нові в моєму житті.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
І я не хочу бути добрим, зриваюся, прощавайте,
Я із сонцем провалився до темряви серед хмар,
Це безсоння у реальності віршами малював.
І яке ж це усе несправжнє, порожні, прозорі дні,
У висоті я бачив щирі серця, яких так хотів,
У вирі моїх фантазій народжувались кольори,
Картини, де я з тобою, бачив світлі уві сні.
А тепер без порожніх слів, просто постріл почуттів,
Серед осені вибух яскравий - барви на папір,
Я загубився серед власних режисерських ходів,
Мої всі версії зникають у нотах осінніх днів.
Не вистачає вже метафор для відвертих історій,
Бери і став це у виставах, достатній хоч буде простір,
Дістаньте же з глибини ярлик із надписом "людина",
Це не пафос, це єдине, що чіпляє постійно.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Усе життя - це сублімація, заміна єдиних понять,
Абстракція чорнила в сторінках на цих листах,
Все як верстат, що беззупинно виконує свою роль,
Я перестав вже сподіватися на вас, я вже не той.
Моя це осінь, мій цей дощ, всі вікна розбиті вщент,
Розмалювала чорно-білими фарбами мій портрет,
Забороняєш існування, поєднання цих сердець,
Мій невловимий план для щастя розчиняється весь.
Він попадає під прес твоїх холодних очей,
Твоє мистецтво чарувати й вбивати в один момент,
У статиці завмирає надія на дотик рук,
Відверто серце чекає продовження увертюри.
В той час, як сонце золотить при заході небеса,
Це так нагадує тебе, я красу у серці сховав,
Щоб міг я знов порівняти, коли поруч з тобою,
Зафіксувати дотик миті, як дешевий полароїд.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Ці чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Ми бачили як дощ розмалював чо рний асфальт,
Коли сонце вже сховалося, це після вистави,
Тоді як світло неяскраве з ліхтарів розливало,
Все перед нами візерунками, під нашими ногами.
Мені так було цікаво зі стрічки ловити кадри,
Спостереження, оцінки, реації всі яскраві,
І погляди виринали випадкові місцями,
І твоя посмішка у відповідь на дотик очами.
Я розумію, що гіпербола - теза мого життя,
Та по-інакшому не можу, нікому ж не обіцяв,
Що буду жити у реальності, яку нам створили,
І так щосили нав'язуєть кожен день, аж до могили.
А я зриваю ці стіни, як у дитинтві я вірю,
І вибачатись за відвертість не хочу тай і не вмію,
Я дякую тобі за осінні всі кольори,
За все натхнення і за ноти нові в моєму житті.
Мій ідеальний світ, неідеальна реальність,
І ти зі мною розділи цей простір у задзеркаллі,
Тримай мене за руку, розмалюй кольорами,
Всі чорно-білі світи, до неба разом дістанем.
Несовершенный мир бросает меня на мокрый асфальт,
И я не хочу быть хорошим, zryvayusya, до свидания,
Я упал от солнца до темноты облаков,
Эта бессонница на самом деле окрашенные стихи.
И что это все нереально, пустой, ясный день,
Я увидел высокое искреннее сердце, которое так хочет,
В разгар моей фантазии родились цвета
Картина с вами, где я увидел свет в его сне.
Теперь не пустые слова, просто выстрел чувство,
Среди осенних взрыва ярких цветов - на бумаге,
Я потерялся среди своих режиссерских ходов
Все мои заметки версия исчезают в осенние дни.
Там не хватают метафор откровенных историй
Возьмите его и положить его в спектаклях, хотя достаточно пространства
Удалить из глубины такой же ярлык с названием «человек»
Это не пафос, единственное, что касается всего времени.
Моя идеальный мир, несовершенная реальность
И вы со мной в этом пространстве секций зазеркалье,
Держите свои руки цвета краски
Все черно-белый мир, небо бы вместе.
Вся жизнь - замена сублимации общих понятий
Абстрактные чернила на страницах этих писем,
Так же, как машина, которая выполняет роль неослабно,
Я больше не придется полагаться на вас, я не то же самое.
Падение мой, мой, этот дождь, все окна разбиты на куски,
Окрашенные черно-белой краской мой портрет,
Запрещает сочетание существования сердец,
Мой план неуловимого счастья растворяет все.
Это становится холодно в прессе ваш глаз
Ваше очарование искусства и убийство в момент,
В статическом затухает надеются сенсорными руки,
Откровенно сердце ожидает продолжал увертюры.
В то время как золотое солнце на закате небо,
Это так напоминает вам, я скрывала красоту в своем сердце,
Вы могли бы сравнить меня еще раз, когда рядом с вами;
Зафиксируйте трогательный момент в качестве дешевой Polaroid.
Моя идеальный мир, несовершенная реальность
И вы со мной в этом пространстве секций зазеркалье,
Держите свои руки цвета краски
Этот черно-белый мир, небо бы вместе.
Мы видели дождь окрашены Cho rnyy асфальт,
Когда солнце исчезло, после этого спектакля,
В то время как тусклый свет фонарей вытечет,
Все проекты перед нами под ногами.
Мне было любопытно, как поймать ленты кадры
Оценка наблюдений reatsiyi все яркое,
И выглядит vyrynaly случайных мест
И ваша улыбка в ответ на ощупь глаза.
Я понимаю, что гипербола - тезис о моей жизни,
А в противном случае может кто-нибудь не обещал,
Что будет жить в реальности, которую мы создали,
Так nav'yazuyet тяжело каждый день, до могилы.
Я разрываю эти стены, как в dytyntvi я считаю,
Я извиняюсь за открытость не хочу связывать и не знаю, как,
Я благодарю вас за все цвета осени
Для все вдохновения и новой музыки в моей жизни.
Моя идеальный мир, несовершенная реальность
И вы со мной в этом пространстве секций зазеркалье,
Держите свои руки цвета краски
Все черно-белый мир, небо бы вместе.
И я не хочу быть хорошим, zryvayusya, до свидания,
Я упал от солнца до темноты облаков,
Эта бессонница на самом деле окрашенные стихи.
И что это все нереально, пустой, ясный день,
Я увидел высокое искреннее сердце, которое так хочет,
В разгар моей фантазии родились цвета
Картина с вами, где я увидел свет в его сне.
Теперь не пустые слова, просто выстрел чувство,
Среди осенних взрыва ярких цветов - на бумаге,
Я потерялся среди своих режиссерских ходов
Все мои заметки версия исчезают в осенние дни.
Там не хватают метафор откровенных историй
Возьмите его и положить его в спектаклях, хотя достаточно пространства
Удалить из глубины такой же ярлык с названием «человек»
Это не пафос, единственное, что касается всего времени.
Моя идеальный мир, несовершенная реальность
И вы со мной в этом пространстве секций зазеркалье,
Держите свои руки цвета краски
Все черно-белый мир, небо бы вместе.
Вся жизнь - замена сублимации общих понятий
Абстрактные чернила на страницах этих писем,
Так же, как машина, которая выполняет роль неослабно,
Я больше не придется полагаться на вас, я не то же самое.
Падение мой, мой, этот дождь, все окна разбиты на куски,
Окрашенные черно-белой краской мой портрет,
Запрещает сочетание существования сердец,
Мой план неуловимого счастья растворяет все.
Это становится холодно в прессе ваш глаз
Ваше очарование искусства и убийство в момент,
В статическом затухает надеются сенсорными руки,
Откровенно сердце ожидает продолжал увертюры.
В то время как золотое солнце на закате небо,
Это так напоминает вам, я скрывала красоту в своем сердце,
Вы могли бы сравнить меня еще раз, когда рядом с вами;
Зафиксируйте трогательный момент в качестве дешевой Polaroid.
Моя идеальный мир, несовершенная реальность
И вы со мной в этом пространстве секций зазеркалье,
Держите свои руки цвета краски
Этот черно-белый мир, небо бы вместе.
Мы видели дождь окрашены Cho rnyy асфальт,
Когда солнце исчезло, после этого спектакля,
В то время как тусклый свет фонарей вытечет,
Все проекты перед нами под ногами.
Мне было любопытно, как поймать ленты кадры
Оценка наблюдений reatsiyi все яркое,
И выглядит vyrynaly случайных мест
И ваша улыбка в ответ на ощупь глаза.
Я понимаю, что гипербола - тезис о моей жизни,
А в противном случае может кто-нибудь не обещал,
Что будет жить в реальности, которую мы создали,
Так nav'yazuyet тяжело каждый день, до могилы.
Я разрываю эти стены, как в dytyntvi я считаю,
Я извиняюсь за открытость не хочу связывать и не знаю, как,
Я благодарю вас за все цвета осени
Для все вдохновения и новой музыки в моей жизни.
Моя идеальный мир, несовершенная реальность
И вы со мной в этом пространстве секций зазеркалье,
Держите свои руки цвета краски
Все черно-белый мир, небо бы вместе.