Залишу, напевно, минуле без жалю,
крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю у тиші: «Як бути? Що далі?
Де той, що люблю?»
На межі надії, я чекати буду,
сновидіння оживуть.
Приспів:
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
і собі я зізнаюсь, що люблю.
Видіння розтане, як потяг в туманах,
мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана?
Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось наяву.
Приспів.
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію
все зроблю щоб ти бачив, що люблю...
Leave, probably, the past without regret
I will make a step to the meeting.
Ask in silence: "How to be? What's next?
Where is the one who loves? "
On the verge of hope, I'll wait
dreams come alive.
Chorus:
I stop the moment of change
I'll give my heart tears hot
and the fog us how to bed the bed.
I will warm the night without fire,
sums like a ashes scatter
and I admit that I love myself.
The vision is melting like a train in fog
I will keep the moment in my heart's day.
I ask in silence: "Love is deceit?
Why do you want him? "
And as if asleep, I will again see everything that has come to naive.
Chorus.
I stop the moment of change
I'll give my heart tears hot
and the fog us how to bed the bed.
I will warm the night without fire,
sums like a ashes scatter
I will do everything so that you can see that I love ...