Сходить сонце над горами, відкриває неба браму,
Стука промінь у віконце, там не було зроду сонця.
У хатині чорні ставні, у світлині – біле ліжко,
В ліжку тім лежить царівна, та що зветься Білосніжка.
Прокидається уранці, умивається росою,
Кожен день у вишиванці та з заплетеною косою.
Не потрібні їй ні перли, ні букети з чорнобривців,
Гноми вже давно померли, а в горах немає принців.
У хатині чорні ставні, у світлині – біле ліжко,
Так життя її минає, засинає Білосніжка.
The sun rises over the mountains, opens the gates of heaven,
There was a beam in the window, there was no sunrise.
In the hut black shutters, in the photo - a white bed,
In bed that lies the princess, and that is called Snow White.
Wakes up in the morning, washed with dew,
Every day in an embroidered shirt and with a braided braid.
She doesn't need pearls or bouquets of marigolds,
Dwarves have long since died, and there are no princes in the mountains.
In the hut black shutters, in the photo - a white bed,
So her life passes, Snow White falls asleep.