Не зможу кохати свою кімнату
Кожного ранку проходжу біля гойдалки,
котру оточують два великих будинки
із візерунками на животі, з зеленими очима.
я дивлюсь та відчуваю, що слабкий проти них,
не зможу зрушити їх з місця, вибити вікно, відкрити всі під’їзди,
щоб увійшло моє тепло.
Вони настільки прекрасні німими балконами,
Заплаканим одягом й старенькими дідусями
Гойдалка, яка постійно плаває від вітру, дивиться на мене,
Просить і розуміє мене.
Я вічно сидітиму на ній і дивитимусь на будинки.
I will not be able to love my room
Every morning I walk around the swing,
Which is surrounded by two large houses
With patterns on the stomach, with green eyes.
I look and feel that the weak against them
I can not move them out of place, knock out the window, open all the entrances,
So that my warmth comes in.
They are so beautiful dumb balconies,
Gnawed clothes and old grandparents
A swing that always floats from the wind looks at me,
He asks and understands me.
I will sit there forever and look at the houses.