Двері відкриті нам кажуть: хочеш - іди.
Плачуть за нами, сміються у слід.
Ми вже давно перезрілі плоди,
Ми ті, хто знайшов у собі тонкий лід.
Спокій - наша висота,
Ті, що кричали, зірвались у низ.
Наші Помпеї стануть міста.
Ооо, та висота.
Двері відкриті і нам нікуди йти.
А в когось безсила рука стискає кулак.
Все би віддав, та важко нести.
Хто бив себе в груди, першим
Спустить собак.
Спокій - наша висота,
Той, хто не з нами, залишився сам.
Наші Помпеї стануть міста.
Ооо, та висота.
Doors look to us: want - go.
Cry for us, smіyutsya at next.
Mi vzhe long ago perezrіlі fruit,
Mi ti, hto znayshov have sob thin lіd.
Spokiy is our visota,
Ti, just screaming, zirvalsya at the bottom.
Our Pompei become mіsta.
Oooh, that visota.
Doors in view і to us nikudi yti.
And in one who was powerless, he clenched his fist.
All bi v_ddav, that it is important to carry.
Hto banging himself in the chest
Pull the dogs.
Spokiy is our visota,
That, hto not in us, zaplishilis himself.
Our Pompei become mіsta.
Oooh, that visota.