Текст песни Оксана Забужко - Попелюшка
Просмотров
7
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Оксана Забужко - Попелюшка, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
ПОПЕЛЮШКА
І тільки в роті присмак гіркоти…
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — що, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…
Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.
1989
І тільки в роті присмак гіркоти…
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — що, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…
Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.
1989
ЗОЛЮШКА
И только во рту привкус горечи…
Отшельник, трагический олененок,
ну что из того, что сумела ты
из трех шитых серебром шкур счастливо облинять.
как из лени, выскользнуть из шелков,
нагретых пахом орхидей и пота
по тому вальсу, где все замки
казались разбиты! что, как потом
ты снова сидишь, посинела на буз
в колодце нетопленной кухни,
а на полу репятая тыква
коробится, как рожа, сном запухла?..
А может, это был сон — тот целый бал, тот пал
светов! суфитов! залов чернозовых,
что нес тебя сквозь них музыкальный вал,
в воздухе набирая курсив
твое каждое движение, которое спрашивало: для ко-
го, ах, кому все мои уроки?
Скипал la court, как в кастрюле молоко.
и слепнул принц, остановившись в трех шагах!
Сидишь? Сиди. Застревшее пальто
накинь на плечи — в пудре, как в асбесте…
В этой кухне не узнаю тебя никто.
ни принц, ни двор, ни мачеха, ни сестры.
Вот сейчас мачешин фланелевый халат
предстанет в скошенной двери прозрачной.
и твоя слеза, прохлынутая невлады,
ничего в мире этим не опрозорит…
Ты будешь им шкромадить утварь,
золить их белье трудолюбивое,
с этажа на этаж, как чумная,
гасать с перинами — ну вопшем, работать:
их наволоки, сырые от вздохов,
на ветру растопыришь просто падло
в бганках и рябях, в пассах любовей
рентгеноснимки ночи — простыни…
И это твой мир.
…И только на глазах
тремка плева — тайное знатье свидетельствует:
где-то там, во дворце, утраченный личик
становится ежедневно хрустальным башмачком.
Взлет, как вдох, подъем, тонит каблук струна,
трещат ломкие света, потрепанные на грани,
и из глубины хрусталя, как с речного дна,
струится твой силуэт в вечернем наряде…
Как телевизор, Господи прости!
Вся королевская рать спешит на эту лятерную.
и удивление обуви мудрый стиль,
отделку и изделие мастерскую.
В музей лаптей! Под стекло! Открытый доступ
семнадцати ноль-ноль (коктейль) на север.
Установлена цена - если кто хочет след
снять в гипсе, и витрины непробиваемые,
и сигнализацию. К закрытию за пять
минут — поспешно гонят экскурсантов,
и вдогонку хлопают-хохотят
подземные сонмища под перебил курантов…
Лишь ты ни пары не проронишь из губ,
словно их мороз навеки забуждал.
Газетный репортаж о принцах брак
с принцессой соседнего государства
употребишь на полосы - поклеить окно
против зимы. Тебе, наверное, не банально.
Ибо в принципе – разве не все равно,
кто это была та музейная панна?..
И хеппи-энд, и сажа, и когла,
и печная вытяжка, и леп придворных привычек…
Простите меня. Делала что могла.
Один был грех — потеряла башмачок.
1989
И только во рту привкус горечи…
Отшельник, трагический олененок,
ну что из того, что сумела ты
из трех шитых серебром шкур счастливо облинять.
как из лени, выскользнуть из шелков,
нагретых пахом орхидей и пота
по тому вальсу, где все замки
казались разбиты! что, как потом
ты снова сидишь, посинела на буз
в колодце нетопленной кухни,
а на полу репятая тыква
коробится, как рожа, сном запухла?..
А может, это был сон — тот целый бал, тот пал
светов! суфитов! залов чернозовых,
что нес тебя сквозь них музыкальный вал,
в воздухе набирая курсив
твое каждое движение, которое спрашивало: для ко-
го, ах, кому все мои уроки?
Скипал la court, как в кастрюле молоко.
и слепнул принц, остановившись в трех шагах!
Сидишь? Сиди. Застревшее пальто
накинь на плечи — в пудре, как в асбесте…
В этой кухне не узнаю тебя никто.
ни принц, ни двор, ни мачеха, ни сестры.
Вот сейчас мачешин фланелевый халат
предстанет в скошенной двери прозрачной.
и твоя слеза, прохлынутая невлады,
ничего в мире этим не опрозорит…
Ты будешь им шкромадить утварь,
золить их белье трудолюбивое,
с этажа на этаж, как чумная,
гасать с перинами — ну вопшем, работать:
их наволоки, сырые от вздохов,
на ветру растопыришь просто падло
в бганках и рябях, в пассах любовей
рентгеноснимки ночи — простыни…
И это твой мир.
…И только на глазах
тремка плева — тайное знатье свидетельствует:
где-то там, во дворце, утраченный личик
становится ежедневно хрустальным башмачком.
Взлет, как вдох, подъем, тонит каблук струна,
трещат ломкие света, потрепанные на грани,
и из глубины хрусталя, как с речного дна,
струится твой силуэт в вечернем наряде…
Как телевизор, Господи прости!
Вся королевская рать спешит на эту лятерную.
и удивление обуви мудрый стиль,
отделку и изделие мастерскую.
В музей лаптей! Под стекло! Открытый доступ
семнадцати ноль-ноль (коктейль) на север.
Установлена цена - если кто хочет след
снять в гипсе, и витрины непробиваемые,
и сигнализацию. К закрытию за пять
минут — поспешно гонят экскурсантов,
и вдогонку хлопают-хохотят
подземные сонмища под перебил курантов…
Лишь ты ни пары не проронишь из губ,
словно их мороз навеки забуждал.
Газетный репортаж о принцах брак
с принцессой соседнего государства
употребишь на полосы - поклеить окно
против зимы. Тебе, наверное, не банально.
Ибо в принципе – разве не все равно,
кто это была та музейная панна?..
И хеппи-энд, и сажа, и когла,
и печная вытяжка, и леп придворных привычек…
Простите меня. Делала что могла.
Один был грех — потеряла башмачок.
1989