День відшумів і вечора рука
Лягла на тихі стомлені дороги.
Мене далекий спогад обпіка,
Що хочу я забути до знемоги…
…Вночі ясніли зоряні вогні,
А може твої очі нам світили.
Я не сказала - так, сказала - ні,
Тоді сказати « так» було несила.
А за плечима весни і літа,
Літає вже в повітрі павутиння.
Спливає час, а в серці пустота,
З минулого лиш погляд, мов проміння.
Вертає пам'ять зоряні вогні,
І відчуваю знов тепло долоні.
Я мусила тоді сказати «ні»,
Та серце все тримаєш у полоні.
Порозлітались промені доріг –
Це доля свій малює візерунок.
Тебе вона веде на мій поріг,
Віддати хоче, мов святий дарунок.
Цілунком обпалив мої уста,
Торкнув губами зморшку біля ока.
А ти все той, і згинули літа,
Це ти, жаданий мій, і ти мій спокій.
Так, ти все той, моя любов свята,
Це ти, моє кохання, ти мій спокій.
День забыл и вечерняя рука
Лежать на тихих усталых дорогах.
Мне далекое воспоминание о ожоге,
Что я хочу забыть о истощении ...
… Ночью звездные огни были ясными,
И, может быть, твои глаза светились.
Я не сказал - да, сказал - нет,
Тогда «да» не должно было сказать.
И за плечами весны и лета,
Он уже летит в воздухе Интернета.
Время, и в самом сердце пустоты,
Из прошлого, только выглядит как луч.
Вернуть память о звездных огнях,
И я снова чувствую тепло моей ладони.
Я должен был сказать нет, тогда,
Но вы держите свое сердце в плену.
Лучи дорог были разбросаны -
Эта судьба рисует свой шаблон.
Вы ведут к моему порогу,
Он хочет сделать как святой дар.
Киссия сгорела мне рот,
Прикоснулся к его губам морщин рядом с глазами.
И вы все это и умер от лета,
Это ты, моя желаемая, и ты мой мир.
Да, ты все, что моя любовь к праздникам,
Это ты, любовь моя, ты мой мир.