Насоопліч повіді вітер роки натрусив,
вже й в мене врожай, що його не збереш за пащину,
та коли загмирить душа, утіка від грози,
я маю мій прихисток вашу, бабусю, хустину. (2)
Потріскує вогник, напевно, нагрілася піч,
Бабуся відкриє дверцята, полінце підкине,
Зітхне світанково натомлена півнями ніч,
от-от свій місток неохоче у день перекине.(2)
Я згадую день, у той час, що не знав про межу,
Так тепло стає, і так світло і мило й дитинно,
Я гаміч щоденний мов яблуко з гілки струшу,
і душу вдягаю у вашу бабусю хустину (2)
Шукаю стежину, що пахне осіннім дощем,
де хрущ у руці, й де зозульку торкаюсь вустами,
Де в вашій хустині біжу я услід за дощем,
Щоб знову вернутись до хати що світиться вами (2)
Nasooplych lyodyu wind years of agitation,
Already I have a crop that you will not gather for a passion,
And when the soul is drowned, a fugitive from the storm,
I have my refuge for you, grandmother, and a scarf. (2)
The fire broke, probably, the stove was heated,
Grandmother will open the door, put on a polyanya
Creeping sunburnt night cock
That's why your bridge is reluctant to cross the day. (2)
I remember the day, at that time, that I did not know about the border,
So it gets warm, and so light and cute and baby,
I am a whim everyday like an apple from a branch of a stream,
And I wear a soul to your grandmother's handkerchief (2)
I'm looking for a path that smells with autumn rains
Where the hunch in the hand, and where the cuckoo touches my mouth,
Where in the handkerchief I run after the rain
To go back to the house that shines with you (2)