ніч хапала його за серце, як тільки могла,
пронизувала, як гострі стріли на полі бою.
він був один, десь була його одна.
ніч дихала в ньому тихо. дім - як біля прибою.
він міг би кущ жасмину під її вікном посадити,
казати слова, від яких би було як вдома.
він умів лиш для когось щастя тепле творити -
лиш місто спало, а в кімнаті як завжди нікого.
/Анна Чатич/
ночь хватала его за сердце, как только могла ,
пронизывала , как острые стрелы на поле боя.
он был один , где была его одна.
ночь дышала в нем тихо. дом - как у прибоя.
он мог бы куст жасмина под ее окном посадить ,
говорить слова , от которых было бы как дома.
он умел лишь для кого-то счастье теплое творить -
только город пришло , а в комнате как всегда никого .
/ Анна Чатич /