Хіба можна чекати на поїзд, який розкидає вагони,
Не довізши до пункту призначення?
Хіба можна одній оббивати пороги церков
І молитись за вашу любов і за рідкі побачення?
І тримати ту свічку в руках, яка обпікає очі?
І на осліп, на каблуках іти по дорозі неіснуючій?
І збивати коліна, шукаючи правду у ваших слідах -
У вчорашніх німих обіймах і його красномовних ногах,
Якими топтався по грудях, які цілував.
Він цілував мене в груди, а в серце плював...
Хіба можна собі брехати і не гріти - палити душу ?
Ні, я більше не мушу кохати. Я нікому нічого не мушу.
Can you expect a train that slides wagons,
Not getting to your destination?
Can one break the thresholds of churches
And pray for your love and for a rare date?
And hold that candle in your hands that burns your eyes?
And on a blind man, on heels to go on the road non-existent?
And kneel down, looking for the truth in your footsteps -
In yesterday's silent embrace and his eloquent legs,
Which he patted on his chest, which he kissed.
He kissed my chest and spit in my heart ...
Is it possible to lie and not to warm yourself - to burn your soul?
No, I no longer have to love. I owe no one anything.