Крилами пташиними в хмари линем ми.
Осінню даровані нам вони були.
І поки щасливі ми, крила пурхотять,
з ними не розлучимось, їх в нас не одберуть.
Там, де вранці ангели гуляють по росі,
ходимо окрилені небом босоніж.
Хоч кусає холодом свіжість неземна,
та не знають спокою кусані уста.
Сонце разом з нами лягає і встає,
гріє ніжним дотиком і як любов пече.
Місяць срібним човником вестиме між зірок.
Ми нічкою-котиком згорнемося в клубок.
Крилами пташиними небо розсічем,
ще трішки погуляємо, а потім утечем.
Бо нам не треба ангелів, ні їхньої роси.
Ми, на землі кохаючи, злітаєм вище всіх.
We are wings of birds in the clouds.
They were given to us by autumn.
And while we are happy, wings are blowing out
We will not divorce them, they will not be accepted by us.
Where in the morning the angels walk in dew
we go barefoot, covered with the sky.
Although the bite of the cold freshness is unearthly,
and they do not know the rest of the bitten mouth.
The sun sets and rises with us.
warm with a gentle touch and how love burns.
The moon will carry a silver shuttle between the stars.
We'll catch a night-goat in a tangle.
The wings of the bird sky scatter,
We take another walk a little bit, and then run away.
Because we do not need angels, nor their dew.
We, loving the earth, flew above all.