Текст песни Драбадан - Човен

Як цілувала ти його вуста,
Як зігрівав колись її долоні,
Як присягалися років до ста
Кохати поки сніг побілить скроні.

Із тих часів багато зим пройшло,
Бог сипав грішну землю снігом білим,
Але кохання їхнє не зійшло,
Не потонуло і не скрижаніло.

Вже час до Бога написать листа,
Що їх на небі зачекались зорі,
Несила вже нести свого хреста,
Несила човну йти по синім морі.

Життєвий човен їх приплив давно,
Давно при березі стоїть самотньо,
І невблаганно він іде на дно,
Радіють зорі, що це незворотньо.

Приспів:
Бо зорі – це люди, що манять у рай,
О, місяце друже, у Бога спитай,
Чи разом прожити – не степ перейти?
Як вічно любити і поруч іти?