Ти не посмів сказати: "Прощавай..."
Я не посміла мовити: "Залишся..."
І того дня уквітчаний наш рай
посипався сухим пожовклим листям.
Сотались дні,вплітаючись в роки,
губилися усі стежки до раю,
а ти не смів промовити: "Прости..."
Я тАкож не сказала: "Пробачаю..."
Минуло все,як жаль,що навздогін
життя у чистовик не перепишеш...
Лиш пам"ять знов тривожно б"є у дзвін,
вриваючись в глуху осінню тишу.
Нема стежок,лиш поле...Поле й ліс,
і сипеться під ноги жовте листя...
І все життя пішло наперекіс,
бо хтось не смів промовити: "Вернися..."
Вы не осмелились сказать: «Прощай ...»
Я не смел сказать: «Оставайся ...»
И этот день - наш рай
Он посыпал сухими пожелтевшими листьями.
В эти годы дни в эти годы,
потерял все пути в рай,
И ты не посмел сказать: «Прости ...»
Я также не сказал: "Прости ..."
Все похоже на жаль
Жизнь в Purebow не будет переписана ...
Только память "снова, будет беспокоиться" в колоколе,
Сжигая в глухих осенней тишине.
Нет троп, только поле ... поле и лес,
И желтые листья падают под ноги ...
И вся жизнь вышла,
Потому что кто -то не смел сказать: «Вернись ...»