Дощ постукав в твої долоні
Дощ постукав в твої долоні.
Він шукав знову її.
Дощ цілував людям скроні
і очі карі твої.
Дощ змучений вітром падав,
розділяв різних людей.
Він в пам’яті витер
театр трагічних ролей.
Дощ плакав в твою шибку,
кричав: "Впустіть мене".
Він вкорочував собі віку.
Дощ смутком кохав тебе.
Дощ стукав в твою плоть
і все шукав єдину.
Він вітром увірвався в тіло
та не знайшов в тобі душі зернину.
І пройдохою втікав щоночі,
але приходив кожен раз,
коли в небо просились твої очі.
Він хотів щоб все було гаразд.
Та ти перестала любити зливи
і вітер не пестив твоє волосся.
Ти кохати природу не вміла.
Все так сталося, все збулося.
Немов Персифона в Аїдовім світі
ти забула справжність почуттів,
та хай дощем цілющих квітів
він віднайде душу,
що так пристрасно любив.
The rain knocked on your palms
The rain knocked on your palms.
He was looking for her again.
Rain kissed people with a temple
and your eyes are fine.
Rain was exhausted by the wind fell
shared different people.
He wiped out in memory
theater of tragic roles.
Rain was crying in your window
shouted "Let me go".
He shortened his age.
Rain was sadly loved by you.
Rain rained on your flesh
and all was looking for a single one.
He broke through the wind in the body
and did not find the grains in your soul.
And I went to bed every night,
but came every time
when your eyes were asked in the sky.
He wanted everything to be okay.
But you stopped loving the shower
and the wind did not caress your hair.
You do not know how to love nature.
All this has happened, everything has come to fruition.
Like Persifon in the Aid world
you forgot the authenticity of feelings
and let the rain of healing flowers
he will find his soul
that so passionately loved.