Двійко дитячих очей
Їх помирити хотіли.
Як вони тускло синіли
Двійко дитячих очей.
Як вони тускло синіли
Двійко дитячих очей.
Він свої речі збирав,
Біла сорочка упала.
- Татку, - дитина сказала,-
Нащо ти речі зібрав?
- Татку, - дитина сказала,-
Нащо ти речі зібрав?
Він зупинився на мить,
Ніжно і гірко всміхнувся.
Потім нараз повернувся,
Став нерішучим на мить.
Потім нараз повернувся,
Став нерішучим на мить.
Слово шукав - не знайшов,
Руку поклав на голівку,
Глянув із болем на жінку.
Рушив, а слів не знайшов.
Глянув із болем на жінку.
Рушив, а слів не знайшов.
Клацнули двері за ним,
Жінка услід заридала.
- Мамо, - дитина сказала,-
Не побивайся за ним.
- Мамо, - дитина сказала,-
Не побивайся за ним.
Двійко дитячих очей
Довго журитись не вміли.
Що вони ще розуміли
Двійко дитячих очей.
Що вони ще розуміли
Двійко дитячих очей.
Два детских глаза
Они хотели примирить их.
Как они тушко -синие
Два детских глаза.
Как они тушко -синие
Два детских глаза.
Он собрал свои вещи,
Белая рубашка упала.
- Папа, - сказал ребенок, -
Почему вы собрали вещи?
- Папа, - сказал ребенок, -
Почему вы собрали вещи?
Он остановился на мгновение,
Аккуратно и горько улыбнулся.
Затем он вернулся, сейчас,
На мгновение стал нерешительным.
Затем он вернулся, сейчас,
На мгновение стал нерешительным.
Слово выглядело - не нашел,
Он положил руку на голову,
Он смотрел с болью на женщину.
Он двигался, но не нашел слов.
Он смотрел с болью на женщину.
Он двигался, но не нашел слов.
Щелкнул дверью позади него,
Женщина нарисовала.
«Мама», - сказал ребенок, -
Не убивайте за него.
«Мама», - сказал ребенок, -
Не убивайте за него.
Два детских глаза
Они не могли беспокоиться долго.
Что они все еще понимали
Два детских глаза.
Что они все еще понимали
Два детских глаза.