Текст песни Вікторія Дикобраз - Пісня після

Вони якось тебе помічають – у повній темряві.
Торкаються ліктя, плеча, розминають теми,
оминаючи головне.
Хто тебе так помітив, дитино,
і хто помер,
відпускаючи у глибини
душі поетів.
Хто тобі дав пістолет,
приклавши до лоба
цілунок,
немов печать.
Вони ж наче пси скавчать,
труться
очима в коліна,
чекають вдома,
хоч дім їм хіба належить...

Ти бачиш крізь них асфальт,
а пальцями скло дістають
із твоїх судин,
судомно осмикують кров,
що краплями листя спадає. Безсонні дні!

Вони в ідеальній темряві мов шальні,
прокушують губи у ревнощах і безсиллі.

Що ти повна любові, мов море китами чи сіллю.
Що ти світиш себе зсередини, а не з ними.
Що ти між землею і небом, немов свята.

Вони загризають себе за лікті, пропащі пси.
І знову приходять, одразу готові йти.

#Семантика_