Текст песни Віктор Морозов - Трубач
Просмотров
34
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Віктор Морозов - Трубач, а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
З отого дня суремного, як завалився ратуш,
усе навіки зважене і вписане в архів:
“Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”.
Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
один трупач,
твох шофнірів,
кількох ропітникіф.
Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
і гупав кусками о брук увесь калічий рід
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).
Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
як на майданах і в шинках реве житейське море.
Там інше світло — і воно біліє над кістьми.
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —
Їх не любили на землі й забули серед хмар.
Ішов попереду трубач.
Він дув натхненно й чисто —
так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча,
Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.
усе навіки зважене і вписане в архів:
“Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”.
Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
один трупач,
твох шофнірів,
кількох ропітникіф.
Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
і гупав кусками о брук увесь калічий рід
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).
Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
як на майданах і в шинках реве житейське море.
Там інше світло — і воно біліє над кістьми.
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —
Їх не любили на землі й забули серед хмар.
Ішов попереду трубач.
Він дув натхненно й чисто —
так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча,
Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача.
From that day on, when the town hall fell,
all forever weighed and recorded in the archive:
“Not so great loss was incurred in humanity:
the trumpeter, two soldiers, several workers were killed. ”
Little apocalypse on the market square:
the tragic city of Lviv,
as a secret counselor over the leaf of the relation:
one corpse,
your drivers,
of a few wives.
Widowed for candles, and mothers for medicine.
The children were taken to an orphanage on Orphan Street.
Mobile and roaming cripples were raging at the memorial service
and he slammed into pieces all the maize
(and every one honestly ate and drank and wept as he could:
the trumpeter, two reapers, several workers were killed).
Buried under the tower, they went into the closets,
where light is dark and solid blood is no longer heard with darkness,
as in the streets and in the hills the sea of life roars.
There is other light - and it is white over the bones.
They went down into the underground coolness, as if to another city, -
They were not loved on earth and forgotten among the clouds.
There was a trumpeter in front.
He was inspired and pure -
as if he did not hold the pipe, but the fiery lantern.
But when their mortal eyes dimmed like clothes,
They lay a rock on the bottom - shoulder around shoulder,
He did not grow like a spring and grew like a tower,
The secret and hoarse signal is the trumpeter's call.
all forever weighed and recorded in the archive:
“Not so great loss was incurred in humanity:
the trumpeter, two soldiers, several workers were killed. ”
Little apocalypse on the market square:
the tragic city of Lviv,
as a secret counselor over the leaf of the relation:
one corpse,
your drivers,
of a few wives.
Widowed for candles, and mothers for medicine.
The children were taken to an orphanage on Orphan Street.
Mobile and roaming cripples were raging at the memorial service
and he slammed into pieces all the maize
(and every one honestly ate and drank and wept as he could:
the trumpeter, two reapers, several workers were killed).
Buried under the tower, they went into the closets,
where light is dark and solid blood is no longer heard with darkness,
as in the streets and in the hills the sea of life roars.
There is other light - and it is white over the bones.
They went down into the underground coolness, as if to another city, -
They were not loved on earth and forgotten among the clouds.
There was a trumpeter in front.
He was inspired and pure -
as if he did not hold the pipe, but the fiery lantern.
But when their mortal eyes dimmed like clothes,
They lay a rock on the bottom - shoulder around shoulder,
He did not grow like a spring and grew like a tower,
The secret and hoarse signal is the trumpeter's call.