Текст песни Юрій Андрухович - Варто замислитись...
Просмотров
42
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Для вашего ознакомления предоставлен текст песни Юрій Андрухович - Варто замислитись..., а еще перевод песни с видео или клипом. Также вы можете прослушать песню онлайн
Відчуття форми, а точніше його брак - ось назва всіх наших нещасть. Ми не
вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність - тут не
виправдання й не пояснення, а швидше наслідок. Ми не вміємо співіснувати з
птахами, квітами і Скульптурами. Наші пам'ятники нагадують злих
кровожерних ідолів, а обрані нами правителі - кримінальних мерзотників.
Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища)
вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, -
полишене не нами, але нами занедбане і осквернене.
У нас не може бути доброго дизайну, адже добрий дизайн - це теж
спадковість, це продовження ландшафту.
У нас не може бути доброго театру, кіно, цирку. Як і багатьох інших речей,
котрі надто вимагають любити форму, відчувати її абсолютно. А нам завжди
натякали, що слід зневажати форму. До речі, як мало в нас поетів, котрі
вміють знаходити точні й багаті рими! Бо ми не любимо своєї мови. Погано
артикулюємо, інтонуємо. Наші актори фальшиві з першого звуку. Слова просто
вибулькують з нас - таке собі напіврозбірливе бубоніння, в якому відсутній
бодай один чутливий нерв.
Відсутність форми - це озвіріння. Це вічна сірість буття, від якої тікають
у зашморг. Пейзажі за вікном вагона вдало доповнюють сморід, хамство і
переповнення у вагоні.
Цеховий інтер'єр цілком співзвучний загальному виробничому ідіотизмові.
Тотальне нищення природи зраджує наше невміння дати собі раду з ландшафтом
і обертається нищенням самих себе.
Як і чому це сталося? На тлі волаючої безформності творимо новий міф -
кричимо про свою європейськість, наводимо якісь расові, антропологічні,
географічні аргументи, сягаємо по Трипілля, скіфів-орачів, по язичництво
або, навпаки, християнство, відраховуємо назад цілі тисячоліття,
демонструємо писанку або сирного коника. Так, десь було воно, це відчуття
форми. Десь було.
Може, причина в нашій незахищеності від Сходу? Може, в тому, що замало
вділив нам Господь гір і лісів? Веж і садів?
Можна завалити наші порожні полиці прерізним товаром світового класу - все
одно забракне тих, які зуміють його не по-жлобськи розташувати на отих
полицях. Можна відкрити безліч приватних крамничок з усякою всячиною - все
одно в них забракне дзвіночка при дверях і чемного вітання власника. Щось
ми втратили, здається, назавжди. Навіть, якщо мали колись.
Але що робити? Якщо є сенс щось робити. З чого почати?
Ви будете сміятись, але я скажу так: навчити школярів відрізняти сонети
від октав. Окситонні рими від парокситонних. Питальне речення від
окличного.
вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність - тут не
виправдання й не пояснення, а швидше наслідок. Ми не вміємо співіснувати з
птахами, квітами і Скульптурами. Наші пам'ятники нагадують злих
кровожерних ідолів, а обрані нами правителі - кримінальних мерзотників.
Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища)
вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, -
полишене не нами, але нами занедбане і осквернене.
У нас не може бути доброго дизайну, адже добрий дизайн - це теж
спадковість, це продовження ландшафту.
У нас не може бути доброго театру, кіно, цирку. Як і багатьох інших речей,
котрі надто вимагають любити форму, відчувати її абсолютно. А нам завжди
натякали, що слід зневажати форму. До речі, як мало в нас поетів, котрі
вміють знаходити точні й багаті рими! Бо ми не любимо своєї мови. Погано
артикулюємо, інтонуємо. Наші актори фальшиві з першого звуку. Слова просто
вибулькують з нас - таке собі напіврозбірливе бубоніння, в якому відсутній
бодай один чутливий нерв.
Відсутність форми - це озвіріння. Це вічна сірість буття, від якої тікають
у зашморг. Пейзажі за вікном вагона вдало доповнюють сморід, хамство і
переповнення у вагоні.
Цеховий інтер'єр цілком співзвучний загальному виробничому ідіотизмові.
Тотальне нищення природи зраджує наше невміння дати собі раду з ландшафтом
і обертається нищенням самих себе.
Як і чому це сталося? На тлі волаючої безформності творимо новий міф -
кричимо про свою європейськість, наводимо якісь расові, антропологічні,
географічні аргументи, сягаємо по Трипілля, скіфів-орачів, по язичництво
або, навпаки, християнство, відраховуємо назад цілі тисячоліття,
демонструємо писанку або сирного коника. Так, десь було воно, це відчуття
форми. Десь було.
Може, причина в нашій незахищеності від Сходу? Може, в тому, що замало
вділив нам Господь гір і лісів? Веж і садів?
Можна завалити наші порожні полиці прерізним товаром світового класу - все
одно забракне тих, які зуміють його не по-жлобськи розташувати на отих
полицях. Можна відкрити безліч приватних крамничок з усякою всячиною - все
одно в них забракне дзвіночка при дверях і чемного вітання власника. Щось
ми втратили, здається, назавжди. Навіть, якщо мали колись.
Але що робити? Якщо є сенс щось робити. З чого почати?
Ви будете сміятись, але я скажу так: навчити школярів відрізняти сонети
від октав. Окситонні рими від парокситонних. Питальне речення від
окличного.
Чувство формы, а точнее его отсутствие - вот название всех наших несчастий. мы не
умеем и не хотим делать из жизни произведение искусства. Наша бедность - здесь не
оправдание и не объяснение, а скорее следствие. Мы не умеем сосуществовать с
птицами, цветами и скульптурами. Наши памятники напоминают злых
кровожадных идолов, а выбранные нами правители - криминальных мерзавцев.
Наши дома, сады, площади (я уже не говорю: заводы, вокзалы, аэропорты)
поражены тяжелым грехом бесформенности. Все, на чем еще может остановиться глаз, -
оставшееся не нами, но нами запущено и осквернено.
У нас не может быть хорошего дизайна, ведь хороший дизайн - это тоже
наследственность, это продолжение ландшафта.
У нас не может быть хорошего театра, кино, цирка. Как и многих других вещей,
которые слишком требуют любить форму, чувствовать ее абсолютно. Но иногда
намекали, что следует пренебрегать форму. Кстати, как мало у нас поэтов,
умеют находить точные и богатые рифмы! Потому что мы не любим своего языка. плохо
артикулирует, интонируют. Наши актеры фальшивые с первого звука. слова просто
вибулькують из нас - некое напиврозбирливе бормотание, в котором отсутствует
хотя бы один чувствительный нерв.
Отсутствие формы - это озверение. Это вечная серость бытия, от которой бегут
в петлю. Пейзажи за окном вагона удачно дополняют смрад, хамство и
переполнения в вагоне.
Цеховой интерьер вполне созвучен общем производственном идиотизму.
Тотальное уничтожение природы изменяет наше неумение справиться с ландшафтом
и вращается уничтожением самих себя.
Как и почему это произошло? На фоне вопиющей бесформенности творим новый миф -
кричим о своей европейскости, приводим какие-то расовые, антропологические,
географические аргументы, достигает по Триполье, скифов-пахарей, по язычество
или, наоборот, христианство, отсчитываем назад целые тысячелетия,
демонстрируем писанку или сырного конька. Да, где было оно, это ощущение
формы. Где было.
Может, причина в нашей незащищенности от Востока? Может, в том, что мало
выделил Господь гор и лесов? Башен и садов?
Можно завалить наши пустые полки преризним товаром мирового класса - все
равно не хватит тех, которые сумеют его не по-жлобски расположить на тех
полках. Можно открыть множество частных лавочек со всякой всячиной - все
равно в них не хватит колокольчика у двери и вежливого приветствия владельца. то
мы потеряли, кажется, навсегда. Даже если имели прежде.
Но что делать? Если есть смысл что-то делать. С чего начать?
Вы будете смеяться, но я скажу так: научить школьников отличать сонеты
от октав. Окситонни рифмы от парокситонни. Вопросительное предложение от
восклицательного.
умеем и не хотим делать из жизни произведение искусства. Наша бедность - здесь не
оправдание и не объяснение, а скорее следствие. Мы не умеем сосуществовать с
птицами, цветами и скульптурами. Наши памятники напоминают злых
кровожадных идолов, а выбранные нами правители - криминальных мерзавцев.
Наши дома, сады, площади (я уже не говорю: заводы, вокзалы, аэропорты)
поражены тяжелым грехом бесформенности. Все, на чем еще может остановиться глаз, -
оставшееся не нами, но нами запущено и осквернено.
У нас не может быть хорошего дизайна, ведь хороший дизайн - это тоже
наследственность, это продолжение ландшафта.
У нас не может быть хорошего театра, кино, цирка. Как и многих других вещей,
которые слишком требуют любить форму, чувствовать ее абсолютно. Но иногда
намекали, что следует пренебрегать форму. Кстати, как мало у нас поэтов,
умеют находить точные и богатые рифмы! Потому что мы не любим своего языка. плохо
артикулирует, интонируют. Наши актеры фальшивые с первого звука. слова просто
вибулькують из нас - некое напиврозбирливе бормотание, в котором отсутствует
хотя бы один чувствительный нерв.
Отсутствие формы - это озверение. Это вечная серость бытия, от которой бегут
в петлю. Пейзажи за окном вагона удачно дополняют смрад, хамство и
переполнения в вагоне.
Цеховой интерьер вполне созвучен общем производственном идиотизму.
Тотальное уничтожение природы изменяет наше неумение справиться с ландшафтом
и вращается уничтожением самих себя.
Как и почему это произошло? На фоне вопиющей бесформенности творим новый миф -
кричим о своей европейскости, приводим какие-то расовые, антропологические,
географические аргументы, достигает по Триполье, скифов-пахарей, по язычество
или, наоборот, христианство, отсчитываем назад целые тысячелетия,
демонстрируем писанку или сырного конька. Да, где было оно, это ощущение
формы. Где было.
Может, причина в нашей незащищенности от Востока? Может, в том, что мало
выделил Господь гор и лесов? Башен и садов?
Можно завалить наши пустые полки преризним товаром мирового класса - все
равно не хватит тех, которые сумеют его не по-жлобски расположить на тех
полках. Можно открыть множество частных лавочек со всякой всячиной - все
равно в них не хватит колокольчика у двери и вежливого приветствия владельца. то
мы потеряли, кажется, навсегда. Даже если имели прежде.
Но что делать? Если есть смысл что-то делать. С чего начать?
Вы будете смеяться, но я скажу так: научить школьников отличать сонеты
от октав. Окситонни рифмы от парокситонни. Вопросительное предложение от
восклицательного.