Десь линула мова...
І в простір летіли слова зрозумілі прості.
І люди сходились, лишивши роботу,
Бо кожен послухать хотів.
І кожен, хто чув чисту правду про себе
І в притчах себе впізнавав.
І хтось про минуле,
а хтось про майбутнє згадав.
Із натовпу хтось не встидаючись плакав
І прощення в Бога просив.
А хтось у глибокій сердечній темряві
Докори сумління топив.
Із різних сторін, різні люди зібрались,
І кожен по-свому сприйняв,
І кожен знайшов в Його Слові те, що шукав.
Тут серце розбите, що Бога шукало
Пізнало Його в повноті.
А інше, холодне, що каменем стало -
Розп'яло Його на хресті.
Хтось бачив у Ньому спасіння для себе,
А комусь Він заважав.
І кожен знайшов в Його Слові те, що шукав.
Где-то выстроились ...
И в пространстве слова простые.
И люди пошли, удавая работа,
Для всех будет слушать.
И каждый, кто слышал чистую правду о себе
И в притчах признал себя.
И кто-то о прошлом,
И кто-то вспомнил о будущем.
Из толпы кто-то не заставляет его плакать
И прощение в Боге спросила.
И кто-то в глубокой сердечной тьме
Упреки рассказали.
С разных сторон, разные люди собрались,
И каждый в их собственном воспринимаемом,
И все нашли в своем слове, что искали.
Сердце здесь разбито, что Бог искал
Узнал его в полноте.
А другой, холодно, что камни стали -
Распяли его на кресте.
Кто-то увидел спасение в нем,
И он был затруднен кем-то.
И все нашли в своем слове, что искали.