Були, були на сонце сподівання,
Та раптом темна хмара надійшла,
І серце вкрила прохолодь чекання
І на душі поменшало тепла.
Де пахкотіли трави-медоноси -
Запахло гірко духом полину.
Вже соловей не п'є досвітні роси,
Не будить в серці ніжності струну.
Приспів (2):
А що знайдеш, а що загубиш,
Ніколи не вгадаєш,
Коли нема того, що любиш,
То любиш те, що маєш.
На самоті смиренні тим, що маєм,
Ховаєм жаль за тим чого нема.
В тумані мрій надії переймаєм
І спокушаєм віру крадькома.
Не кожне серце знається в коханні,
Що нам дано - приймаємо як є,
І тим себе втішаємо в шукані,
Що десь комусь нас може не стає.
Приспів. (2)
Were hoping on the sun,
But suddenly a dark cloud came in
And the heart covered the coolness of waiting
And the heat of the shower diminished.
Where were the grass-medonions?
Smelly bitter spirit of wormwood.
Already the nightingale is not drinking deer,
Do not wake in the heart of the tenderness of the string.
Chorus (2):
And what you will find, and what you will lose
Never guess
When there is not what you love
You love what you have.
On my own, humble ones that I have
I'm sorry for what's wrong.
In the fog of dream, I take the hope
And we tempt faith stealthily.
Not every heart knows in love
What is given to us - we accept as it is,
And so, we comfortably relieve the seekers
That somewhere we can not become.
Chorus. (2)