Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Scary words when they are silent
when they suddenly drowned
when you do not know what they are calling from
because all the words were already someone.
Someone was crying, tortured, pain,
of them started and they also completed.
People are billions and billions of words,
and you must pronounce them for the first time!
Everything was repeated: both beauty and ugliness.
It was all: asphalt and disputes.
Poetry is always uniqueness,
some kind of immortal touch to the soul.