Mar. 5th, 2011 at 1:04 AM
Я ніби сьогодні себе залишила вдома...
Забула так само,як вимкнути світло чи праску.
Словом,багато причин.Це,напевне, конфузія втоми.
Вибач,будь ласка.
Я знаю,що ти мене всеодно любитимеш...
Хворою,ситою,мов асфальт, розбитою вщент.
Я буду для тебе,як книга,прочитана
з початку в кінець і не втрачатиму сенс.
Хтось спокійний грає нами в нарди.
Хтось за хребет вириває з корінням
останні розсадники правди,
натирає маслом сумління,
щоб блискучим і чистим здавалось,як завжди.
Я хочу чути в нашому домі дитячий сміх
таким життєдайним,раптовим,мальованим...
Немов олівцем ескіз.Любов,як весна і Бог,
не лишень нас двох,врятує всіх.
Всіх, хто хоче бути врятованим.
Mar. 5th, 2011 at 1:04 AM
I kind of left home today ...
Forgot just like turning off the light or iron.
In short, there are many reasons. This is probably a confusion of fatigue.
Excuse me please.
I know you will love me anyway ...
Sick, tired, like asphalt, broken to the ground.
I will read it to you as a book
from beginning to end and will not lose meaning.
Someone quiet playing us backgammon.
Someone is rooting for a spine
the last hotbeds of truth,
rubs off the oil of conscience,
to make the shining and the pure seem as usual.
I want to hear baby laughter in our home
so life-giving, sudden, hand-drawn ...
Like a pencil sketch. Love as spring and God,
not only the two of us will save everyone.
Everyone who wants to be rescued.