Lyrics Бруно Ферреро - Опора
Views
20
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Бруно Ферреро - Опора, and also a translation of a song with a video or clip.
Гнучке деревце у саду прив’язали до міцного ясеневого кийка. Кийок служив деревцеві за опору й охорону, допомагав йому, щоби зростало струнким.
Коли вітер запрошував у танок, юне деревце похитувало своєю щораз буйнішою кроною, розгойдувалося і кричало: «Відпусти мене, прошу, чому ти так міцно мене тримаєш? Дивись-но: усі гойдаються на вітрі. Чому ж я маю стояти мов укопане?»
«Зламаєшся, — незмінно відповідав кийок. — А крім того, можеш стати перехнябленим і перекривленим карликом».
«Ти — старий заздрісник. Облиш мене!»
Молоде деревце з усіх сил намагалося звільнитися, проте кийок рішуче стояв на своєму і був твердий як ніколи.
Одного літнього вечора розпочалася страшна буря — із громами й блискавицями, із градом. Деревце, ухиляючись від шаленого вітровію, натужно скрипіло, а його крона трохи не стелилася по землі. Пориви вітру були такі сильні, що, здавалося, ось-ось вирвуть деревце з корінням.
«Ось і кінець», — подумало деревце.
«Тримайся!» — скрипів старий кийок. Він зібрав усі свої сили і чинив опір стихії. Виснажливе змагання тривало ще довго. Деревце вціліло, а старий кийок зламався. Від нього залишились лише два цурпалки. Молоде деревце усе зрозуміло і заплакало. «Не полишай мене! Я так тебе потребую!» Та на його ридання нікому було відповісти.
Уламок кийка так і залишився прив’язаним до стовбура деревця, наче прагнув востаннє його обняти.
І нині перехожі зі здивованням дивляться на міцне дерево, яке на вітрі ніжно гойдає сухий цурпалок.
У давні часи в одній країні немічних старців заводили у неприступні гори і залишали там на самотню смерть. Якось один молодий чоловік завів туди свого старого батька. Коли син шукав для нього місця на скелях, батько промовив: «Заведи мене трохи вище».
«Чому?» — спитав син.
«Бо тут я залишив був свого батька. Не хочу померти в тому самому місці».
Син зрозумів, що за якихось тридцять літ з ним станеться те саме.
Він обіпер батька на своє міцне плече і повів додому.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Коли вітер запрошував у танок, юне деревце похитувало своєю щораз буйнішою кроною, розгойдувалося і кричало: «Відпусти мене, прошу, чому ти так міцно мене тримаєш? Дивись-но: усі гойдаються на вітрі. Чому ж я маю стояти мов укопане?»
«Зламаєшся, — незмінно відповідав кийок. — А крім того, можеш стати перехнябленим і перекривленим карликом».
«Ти — старий заздрісник. Облиш мене!»
Молоде деревце з усіх сил намагалося звільнитися, проте кийок рішуче стояв на своєму і був твердий як ніколи.
Одного літнього вечора розпочалася страшна буря — із громами й блискавицями, із градом. Деревце, ухиляючись від шаленого вітровію, натужно скрипіло, а його крона трохи не стелилася по землі. Пориви вітру були такі сильні, що, здавалося, ось-ось вирвуть деревце з корінням.
«Ось і кінець», — подумало деревце.
«Тримайся!» — скрипів старий кийок. Він зібрав усі свої сили і чинив опір стихії. Виснажливе змагання тривало ще довго. Деревце вціліло, а старий кийок зламався. Від нього залишились лише два цурпалки. Молоде деревце усе зрозуміло і заплакало. «Не полишай мене! Я так тебе потребую!» Та на його ридання нікому було відповісти.
Уламок кийка так і залишився прив’язаним до стовбура деревця, наче прагнув востаннє його обняти.
І нині перехожі зі здивованням дивляться на міцне дерево, яке на вітрі ніжно гойдає сухий цурпалок.
У давні часи в одній країні немічних старців заводили у неприступні гори і залишали там на самотню смерть. Якось один молодий чоловік завів туди свого старого батька. Коли син шукав для нього місця на скелях, батько промовив: «Заведи мене трохи вище».
«Чому?» — спитав син.
«Бо тут я залишив був свого батька. Не хочу померти в тому самому місці».
Син зрозумів, що за якихось тридцять літ з ним станеться те саме.
Він обіпер батька на своє міцне плече і повів додому.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Гибкое деревце в саду привязали к прочному десневого дубинки. Дубинка служил деревце за опору и охрану, помогал ему, чтобы росло стройным.
Когда ветер приглашал в пляс, юное деревце покачивало своей каждый раз буйно кроной, раскачивалось и кричало: «Отпусти меня, пожалуйста, почему ты так крепко меня держишь? Смотри-ка: все качаются на ветру. Почему же я стоять как вкопанный? »
«Сломаешься, - неизменно отвечал дубинка. - А кроме того, можешь стать перекошенные и перекошенным карликом ».
«Ты - старый завистник. Оставь меня! »
Молодое деревце изо всех сил пыталось освободиться, однако дубинка решительно стоял на своем и был твердый как никогда.
Однажды летним вечером началась страшная буря - с громами и молниями, с градом. Деревце, уклоняясь от бешеного ветры, натужно скрипело, а его крона едва не стелилась по земле. Порывы ветра были так сильны, что, казалось, вот-вот вырвут деревце с корнями.
«Вот и конец», - подумал деревце.
«Держись!» - скрипов старый палку. Он собрал все свои силы и сопротивлялся стихии. Изнурительное состязание продолжалось еще долго. Деревце уцелело, а старый дубинка сломался. От него остались только два обрубка. Молодое деревце все понятно и заплакал. «Не оставляй меня! Я так тебя нуждаюсь! » И на его рыдания некому было ответить.
Обломок палки так и остался привязанным к стволу деревца, как стремился в последний раз его обнять.
И сейчас прохожие с удивлением смотрят на крепкое дерево, которое на ветру нежно качает сухой обрубок.
В давние времена в одной стране немощных старцев заводили в неприступные горы и оставляли там одинокую смерть. Как-то один молодой человек завел туда своего старого отца. Когда сын искал для него места на скалах, отец сказал: «Заведи меня чуть выше».
«Почему?» - спросил сын.
«Потому что здесь я оставил был своего отца. Не хочу умереть в том же месте ».
Сын понял, что за каких-то тридцать лет с ним произойдет то же самое.
Он обипер отца на свое крепкое плечо и повел домой.
Из книги Бруно Ферреро «365 коротких историй для души»
Когда ветер приглашал в пляс, юное деревце покачивало своей каждый раз буйно кроной, раскачивалось и кричало: «Отпусти меня, пожалуйста, почему ты так крепко меня держишь? Смотри-ка: все качаются на ветру. Почему же я стоять как вкопанный? »
«Сломаешься, - неизменно отвечал дубинка. - А кроме того, можешь стать перекошенные и перекошенным карликом ».
«Ты - старый завистник. Оставь меня! »
Молодое деревце изо всех сил пыталось освободиться, однако дубинка решительно стоял на своем и был твердый как никогда.
Однажды летним вечером началась страшная буря - с громами и молниями, с градом. Деревце, уклоняясь от бешеного ветры, натужно скрипело, а его крона едва не стелилась по земле. Порывы ветра были так сильны, что, казалось, вот-вот вырвут деревце с корнями.
«Вот и конец», - подумал деревце.
«Держись!» - скрипов старый палку. Он собрал все свои силы и сопротивлялся стихии. Изнурительное состязание продолжалось еще долго. Деревце уцелело, а старый дубинка сломался. От него остались только два обрубка. Молодое деревце все понятно и заплакал. «Не оставляй меня! Я так тебя нуждаюсь! » И на его рыдания некому было ответить.
Обломок палки так и остался привязанным к стволу деревца, как стремился в последний раз его обнять.
И сейчас прохожие с удивлением смотрят на крепкое дерево, которое на ветру нежно качает сухой обрубок.
В давние времена в одной стране немощных старцев заводили в неприступные горы и оставляли там одинокую смерть. Как-то один молодой человек завел туда своего старого отца. Когда сын искал для него места на скалах, отец сказал: «Заведи меня чуть выше».
«Почему?» - спросил сын.
«Потому что здесь я оставил был своего отца. Не хочу умереть в том же месте ».
Сын понял, что за каких-то тридцать лет с ним произойдет то же самое.
Он обипер отца на свое крепкое плечо и повел домой.
Из книги Бруно Ферреро «365 коротких историй для души»