Lyrics Бруно Ферреро - Троянда
Views
177
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Бруно Ферреро - Троянда, and also a translation of a song with a video or clip.
Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
«На світі є тільки одна єдина проблема — як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі», — писав Антуан де Сент-Екзюпері.
«Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого». (Мт. 13, 34)
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
«На світі є тільки одна єдина проблема — як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі», — писав Антуан де Сент-Екзюпері.
«Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого». (Мт. 13, 34)
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
The German poet Rilke lived in Paris for some time. Every day on the way to the university, he and his friend Frenchman passed a very crowded street.
An elder woman sat at the corner of this street and begged alms at the passers-by - always in the same place, motionless as a statue, with an outstretched arm and eyes lowered to the ground.
Rilke never gave her alms, and his friend often found some money for her.
One day the Frenchwoman asked the poet:
- Why do you never give anything to this poor man?
"We should give her something for the heart, not just for the hands," he replied.
The next day, Rilke came with a beautiful rose, which had just begun to dissolve, and gave her a poor woman. Suddenly, the beggar lifted her eyes, looked at the poet, and, holding a gesture holding him, with effort, rose up, grabbed his arm and kissed her ... And he walked, pressing the rose to his chest.
Nobody saw her for a week. And then the woman sat again in the same place - silent, still, as before.
- What did she live all these days? - asked a young French woman.
"Rose," replied the poet.
"There is only one single problem in the world: how to once again give humanity some spiritual food, to cause anxiety of the spirit. It is necessary for humanity to be sprinkled from height. Listen: it's impossible to live further, thinking about refrigerators, politics, balances and crossword puzzles. It is impossible to go further ", - wrote Antoine de Saint-Exupéry.
"All this Jesus spoke to people in parables, and without parables did not say anything to them." (Mt 13:34)
From Bruno Ferrero's book "365 short stories for the soul"
An elder woman sat at the corner of this street and begged alms at the passers-by - always in the same place, motionless as a statue, with an outstretched arm and eyes lowered to the ground.
Rilke never gave her alms, and his friend often found some money for her.
One day the Frenchwoman asked the poet:
- Why do you never give anything to this poor man?
"We should give her something for the heart, not just for the hands," he replied.
The next day, Rilke came with a beautiful rose, which had just begun to dissolve, and gave her a poor woman. Suddenly, the beggar lifted her eyes, looked at the poet, and, holding a gesture holding him, with effort, rose up, grabbed his arm and kissed her ... And he walked, pressing the rose to his chest.
Nobody saw her for a week. And then the woman sat again in the same place - silent, still, as before.
- What did she live all these days? - asked a young French woman.
"Rose," replied the poet.
"There is only one single problem in the world: how to once again give humanity some spiritual food, to cause anxiety of the spirit. It is necessary for humanity to be sprinkled from height. Listen: it's impossible to live further, thinking about refrigerators, politics, balances and crossword puzzles. It is impossible to go further ", - wrote Antoine de Saint-Exupéry.
"All this Jesus spoke to people in parables, and without parables did not say anything to them." (Mt 13:34)
From Bruno Ferrero's book "365 short stories for the soul"