Таким паралелям
світ – лише стеля
із намальованим місячним серпом.
Ти – ніби скеля.
Я – як пустеля
із зоряним клавішним піском.
Небо от-от впаде.
Сонце нарешті зійде.
Зорі втратять місця.
Сонце і я.
Летять, мов комети
два силуети.
Два знаки оклику за покликом зими.
Душевні замети
стікають в куплети.
І виринають оклики з пітьми.
Небо от-от впаде.
Сонце нарешті зійде.
Зорі втратять місця.
Сонце і я
Such parallels
the world is only a ceiling
with a painted lunar sickle.
You are like a rock.
I am like a desert
with star key sand.
The sky is from falling.
The sun will finally rise.
The dawn will lose space.
The sun and I.
They fly like a comet
two silhouettes.
Two exclamation marks after the call of winter.
Mental jams
flow into couplets.
And the exclamations of darkness come up.
The sky is from falling.
The sun will finally rise.
The dawn will lose space.
The sun and I