Сьогодні ти сказав мені : "Тихі нотки твоєї вовчої самотності пронизують наскрізь."
А й справді...
Мене кидає в жах від думки, що самотність - це і є я. Я завжди нею була. Я самота.
І воно так проросло в мої судинки, в кожну клітинку тіла пустило коріння, що тепер бути поряд з кимось іншим - це покарання. І я несу цей тяжкий хрест у вовчій шкурі серед хижих звірів-людей.
Я...самота.
І зійти з розуму легше у натовпі, легше поряд з мертвими живцями, аніж тут - у повній тишині.
І так... ти правий...я давно віддала своє серце й душу пустоті.
Й ніколи не кохала... по-справжньому.
Today you told me: "Quiet notes of your wolf loneliness permeate."
And really ...
It terrifies me to think that loneliness is me. I have always been her. I'm lonely.
And it has grown so much in my blood vessels, it has taken root in every cell of the body, that now being next to someone else is a punishment. And I carry this heavy cross in a wolf's skin among predatory human beasts.
I ... loneliness.
And it's easier to go crazy in a crowd, easier next to dead cuttings, than here - in complete silence.
And so ... you're right ... I gave my heart and soul to emptiness a long time ago.
And never loved ... really.