Ми з тобою суцільна галактика, зіткана з дешевого вина,
довгих фільмів і пожовклих клаптиків паперу, ріжемо простір
навпіл, фарбуємо стіни у синє.
І коли ти зверху... Я завжди дряпаю тобі спину.
Рубці газетним почерком дають інтерв'ю у
порожніх квартирах,
вимикають світло опівночі, наче боючись ненароком спалити сонце...
Паркет душі поволі болем просочується і тоді
частіше здається , що я її вб'ю.Штрихпунктиром.
Або залию горлянку свинцем.
Ти цілуватимеш моє лице, купуватимеш речі зношені
і як завжди, на виріст.
Знаєш, коли до тремтіння...
Уся принциповість-
До нудоти , до найвищої міри зразкова
викидається у смітник.Коли під рукав залазить
мурашкою втома,
тоді не метро, а твоя м’яка, тепла, зніжена
обіймами шкіра натомість мене повертає додому.
Мовчи.
Бо коли ти вкотре мені щось доводиш, все кипить,
наче шматок бекону, кинутого у воду.
Твоя чашка зеленого чаю
нагадує отруйне лоно з паростками свіжої цвілі.
Буває ж так, що другої половинки просто немає,
Коли ти, мабуть, таки народилась ціла.
We are a solid galaxy made of cheap wine,
long films and yellowed pieces of paper, cut the space
in half, we paint the walls in blue.
And when you're on top ... I always scratch your back.
Scribbles interviewed by the newspaper
empty apartments,
turn off the light at midnight, as if inadvertently burning the sun ...
The parquet of the soul slowly pervades even then
more often it seems that I will kill her.
Or fill the throat with lead.
You will kiss my face, buy things worn out
and as always, to grow.
You know when to shake ...
All principle-
To the nausea, to the highest exemplary
is thrown in the trash. When the sleeve climbs
ant fatigue,
then not your subway, but your soft, warm, lowered
with my arms, my skin returns home.
Be silent.
Because when you prove something to me again, everything boils,
like a piece of bacon thrown into the water.
Your cup of green tea
resembles poisonous bosom with sprouts of fresh mold.
It just so happens that the other half is just gone,
When you were probably born whole.