Lyrics Леона Вишневська - Lust
Views
48
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Леона Вишневська - Lust, and also a translation of a song with a video or clip.
(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Дивишся як вона ніжиться у нього на плечі, як
обережно торкається щокою до шиї, засинає від
задоволення під
ритмічний стукіт його середньовічного серця...
Дивишся і тобі кортить запхнути їй у горлянку сотню мечів,
плюснути в обличчя кислотою, розірвати її милу, до нудоти
дитячу посмішку.
Господи, як нестерпно...Відчувати себе настільки
безпорадною, ніби це не просто ревнощі, а параліч душі.
Тобі насправді байдуже, що він зрадник.
Ти просто хочеш помститись їй.
Виїдаєш себе до живої плоті думками, хоча, усі
почуття давно як корозія на ключах від дому.
Неприємно пахнуть, мертві.
Якби можна було цю ненаситну пам'ять
знищити, остаточно стерти...
Це коли зайвий раз вдягаєш наперсток,
щоб дошити нитками день і не поранитись.
Ти ховаєш свою неповноцінну лють десь
між зношеною білизною та поламаним кухонним краном.
Зазвичай, так буває, що поряд з ним одна(тепла, зручна, смачно готує,
шкіра у неї-білий мармур, груди наповнені спокоєм),
а кортить кардинально іншу.
Щось на кшталт Лоліти Набокова, з якою він неодмінно погано кінчить.
Дивишся як вона ніжиться у нього на плечі, як
обережно торкається щокою до шиї, засинає від
задоволення під
ритмічний стукіт його середньовічного серця...
Дивишся і тобі кортить запхнути їй у горлянку сотню мечів,
плюснути в обличчя кислотою, розірвати її милу, до нудоти
дитячу посмішку.
Господи, як нестерпно...Відчувати себе настільки
безпорадною, ніби це не просто ревнощі, а параліч душі.
Тобі насправді байдуже, що він зрадник.
Ти просто хочеш помститись їй.
Виїдаєш себе до живої плоті думками, хоча, усі
почуття давно як корозія на ключах від дому.
Неприємно пахнуть, мертві.
Якби можна було цю ненаситну пам'ять
знищити, остаточно стерти...
Це коли зайвий раз вдягаєш наперсток,
щоб дошити нитками день і не поранитись.
Ти ховаєш свою неповноцінну лють десь
між зношеною білизною та поламаним кухонним краном.
Зазвичай, так буває, що поряд з ним одна(тепла, зручна, смачно готує,
шкіра у неї-білий мармур, груди наповнені спокоєм),
а кортить кардинально іншу.
Щось на кшталт Лоліти Набокова, з якою він неодмінно погано кінчить.
(from a cycle of poetry with Spices of Red.)
You look like she is cradling his shoulders like
gently touches the cheek to the neck, falls asleep from
pleasure under
the rhythmic thump of his medieval heart ...
You look, and you like to stuff a hundred swords into her throat,
spit acid in your face, tear it soap, nausea
baby smile.
Lord, how unbearable ... To feel this way
helpless, as if it were not just jealousy, but paralysis of the soul.
You really don't care that he's a traitor.
You just want to take revenge on her.
You eat yourself up to living flesh in thought, though, everyone
feeling long ago as corrosion on the keys to the house.
It smells bad, dead.
If it were possible for this insatiable memory
destroy, finally erase ...
This is when you once wear a thimble,
to thread the day and not get hurt.
You hide your inferior rage somewhere
between worn linen and a broken kitchen tap.
Usually, it happens that there is one next to it (warm, comfortable, tasty,
her skin is white marble, her breasts are full of peace),
and he is drastically different.
Something like Lolita Nabokov, with which he certainly does not end well.
You look like she is cradling his shoulders like
gently touches the cheek to the neck, falls asleep from
pleasure under
the rhythmic thump of his medieval heart ...
You look, and you like to stuff a hundred swords into her throat,
spit acid in your face, tear it soap, nausea
baby smile.
Lord, how unbearable ... To feel this way
helpless, as if it were not just jealousy, but paralysis of the soul.
You really don't care that he's a traitor.
You just want to take revenge on her.
You eat yourself up to living flesh in thought, though, everyone
feeling long ago as corrosion on the keys to the house.
It smells bad, dead.
If it were possible for this insatiable memory
destroy, finally erase ...
This is when you once wear a thimble,
to thread the day and not get hurt.
You hide your inferior rage somewhere
between worn linen and a broken kitchen tap.
Usually, it happens that there is one next to it (warm, comfortable, tasty,
her skin is white marble, her breasts are full of peace),
and he is drastically different.
Something like Lolita Nabokov, with which he certainly does not end well.