Навіть якби я розрізала власні груди скальпелем,
ти б всеодно не побачив наскільки велике у мене серце.
Переписуєш життя під старою, зім'ятою калькою
і руки від втоми поволі терпнуть.
Екрани душі стали німі й чорно-білі,
вкрились кометним пилом.
Я так жадібно й ненаситно
небо без столових приборів їла,
що останнім шматком таки подавилась...
Іноді в мої сни, немов у порожні кімнати,
приходить Бог...голодний, безпритульний, босий.
Він лягає поряд хворий, щоб трохи поспати...
Цілує мене у скроні й тихо говорить:
"Як добре,що ти лікуєш мої стигмати
й ніколи нічого в мене не просиш..."
Фотосинтез ламає мені суглоби, кожен
рух, кожен подих і дотик
стає до нудоти бридким та нестерпним.
Навіть якби...
Та ти б всеодно не помітив наскільки велике у мене серце!
Даже если бы я разрезала собственную грудь скальпелем,
ты бы все равно не увидел насколько большое у меня сердце.
Переписываешь жизни под старой, скомканной калькой
и руки от усталости медленно немеют.
Экраны души стали немые и черно-белые,
покрылись кометным пылью.
Я так жадно и ненасытно
небо без столовых приборов ела,
что последним куском таки подавилась ...
Иногда в мои сны, как в пустые комнаты,
приходит Бог ... голодный, бездомный, босой.
Он ложится рядом больной, чтобы немного поспать ...
Целует меня в виски и тихо говорит:
"Как хорошо, что ты лечишь мои стигматы
и никогда ничего у меня не просишь ... "
Фотосинтез ломает мне суставы, каждый
движение, каждый вздох и осязание
становится до тошноты гадким и невыносимой.
Даже если бы ...
И ты бы все равно не заметил насколько большое у меня сердце!