Lyrics Анна Стоянова - Крихкість кохання

Валерій Кикоть

Не питай «як довго?», не кажи навіки,
Бо зів’яло все те, що могло б рости,
Бо взялися мулом помілілі ріки,
Вимовиш «ніколи» - відлуна «прости».

Я чомусь не вірю у кохання вічне –
Все стає золою, що колись горить.
Почуття велике – почуття трагічне;
Дякую за вічність, що тривала мить,

Дякую за правду, дякую за друзів,
За красу!
За реальність дику здійснених ілюзій
Божевільних ранків, золотих ночей.

Баритон - Иван Бейлекчи