Lyrics Андрій Любка - Ти прокинешся зранку і скажеш
Views
78
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Андрій Любка - Ти прокинешся зранку і скажеш, and also a translation of a song with a video or clip.
и прокинешся зранку і скажеш: знаєш,
Ти, типу, письменник, архітектор людських душ,
Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке,
Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш,
Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.
Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю:
Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,
Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу:
Я кинув курити учора вночі,
Прочитав есемеску, дістав ключі,
Відчинив замок, зайшов у кімнату,
Увімкнув світло, сорочку зім’яту
Підібрав із крісла, налив собі рому,
І подумав: нарешті вдома.
Скільки всього і скільки я мандрував!
Стежку смерті тричі вночі минав.
Довго жив без тебе, набрався пороків,
Написав дві книжки, мені двадцять років.
І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут,
Хоча наше життя – вокзал і фастфуд,
За те, що живу, і за те, що пишу,
За хороші фільми, нормальну траву,
За тебе включно, за наше життя,
За всю цю музику без кінця,
За цю от сцену і за цей мікрофон,
За мій розряджений телефон,
За твою смс: скоро прийду,
Боже, дякую!
Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику.
Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу.
А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.
І я відповім:
Для тебе, кохана, я здатен на все,
Аби лише бачити твоє лице,
Аби лиш тримати за руку тебе,
Для тебе, рідна, я здатен на все.
А потім в лікарні, як божий знак,
Медсестра мені скаже: у тебе рак.
І ти закричиш, а я промовчу,
Через вісім місяців ляжу в труну,
І голосно й гулко, як серцебиття,
Будуть мовчати земля й небеса.
І не мине навіть року, можливо, пів,
Як тебе поцілує якийсь дебіл.
Ти йому розкажеш якось вночі:
У мене був хлопець, писав вірші,
Помер у двадцять, у нього був рак,
Жаль, звісно, але рак – це рак.
І якщо після смерті існує життя,
Якщо далі тече ця нестримна ріка,
Якщо осінь триває, якщо гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице,
Далі кохатиму тебе.
Ти, типу, письменник, архітектор людських душ,
Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке,
Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш,
Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.
Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю:
Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,
Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу:
Я кинув курити учора вночі,
Прочитав есемеску, дістав ключі,
Відчинив замок, зайшов у кімнату,
Увімкнув світло, сорочку зім’яту
Підібрав із крісла, налив собі рому,
І подумав: нарешті вдома.
Скільки всього і скільки я мандрував!
Стежку смерті тричі вночі минав.
Довго жив без тебе, набрався пороків,
Написав дві книжки, мені двадцять років.
І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут,
Хоча наше життя – вокзал і фастфуд,
За те, що живу, і за те, що пишу,
За хороші фільми, нормальну траву,
За тебе включно, за наше життя,
За всю цю музику без кінця,
За цю от сцену і за цей мікрофон,
За мій розряджений телефон,
За твою смс: скоро прийду,
Боже, дякую!
Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику.
Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу.
А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.
І я відповім:
Для тебе, кохана, я здатен на все,
Аби лише бачити твоє лице,
Аби лиш тримати за руку тебе,
Для тебе, рідна, я здатен на все.
А потім в лікарні, як божий знак,
Медсестра мені скаже: у тебе рак.
І ти закричиш, а я промовчу,
Через вісім місяців ляжу в труну,
І голосно й гулко, як серцебиття,
Будуть мовчати земля й небеса.
І не мине навіть року, можливо, пів,
Як тебе поцілує якийсь дебіл.
Ти йому розкажеш якось вночі:
У мене був хлопець, писав вірші,
Помер у двадцять, у нього був рак,
Жаль, звісно, але рак – це рак.
І якщо після смерті існує життя,
Якщо далі тече ця нестримна ріка,
Якщо осінь триває, якщо гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице,
Далі кохатиму тебе.
and wake up in the morning and say, you know
You, the type, writer, architect of human souls,
Representative of the cultural intelligentsia, well,
What you found in me, I don't even understand what you write,
I didn't even know you were a poet, I just liked my eyes. And a hairstyle.
I will lie nearby, it will be a cold late autumn, I will even think:
Damn, I keep writing about the fall, the leaves, and here she is, the mistress of death,
Late autumn, damn. I'll come back and say:
I quit smoking last night,
I read the essay, got the keys,
He opened the lock, went into the room,
Turned on the light, crumpled shirt
Picked up from his chair, poured himself some rum,
And he thought, finally at home.
How much and how much I traveled!
The trail of death passed three nights at night.
He lived without you for a long time, accumulated vices,
He wrote two books, I was twenty years old.
And because I breathe, I see, because I'm here,
Although our life is train station and fast food,
For what I live and for what I write,
For good movies, normal grass,
For you, for our lives,
For all this music without end,
For this scene and for this microphone,
For my discharged phone,
For your sms: I'll be there soon,
God, thank you!
You will smile and say: for this I love you, fool.
I will say, I have to get up at ten in the morning to get me to work.
And you smile again and say, no, again, at least once.
And I will answer:
For you, sweetheart, I am capable of anything,
Just to see your face,
Just to hold your hand,
For you, dear, I am capable of anything.
And then in the hospital, as a sign of God,
The nurse will tell me: you have cancer.
And you will shout, and I will remain silent,
Eight months later, I'll be in the coffin,
And as loud as a heartbeat,
The earth and the heavens will be silent.
And not even a year, maybe a half,
How do you kiss some moron.
You will tell him one night:
I had a boyfriend write poems,
He died at twenty and had cancer,
Sorry, of course, but cancer is cancer.
And if there is life after death,
If this uncontrollable river flows further,
If the autumn goes on, if the heat is warm,
If poetry is eternal, I am all too happy
I'll look in your face further,
I will continue to love you.
You, the type, writer, architect of human souls,
Representative of the cultural intelligentsia, well,
What you found in me, I don't even understand what you write,
I didn't even know you were a poet, I just liked my eyes. And a hairstyle.
I will lie nearby, it will be a cold late autumn, I will even think:
Damn, I keep writing about the fall, the leaves, and here she is, the mistress of death,
Late autumn, damn. I'll come back and say:
I quit smoking last night,
I read the essay, got the keys,
He opened the lock, went into the room,
Turned on the light, crumpled shirt
Picked up from his chair, poured himself some rum,
And he thought, finally at home.
How much and how much I traveled!
The trail of death passed three nights at night.
He lived without you for a long time, accumulated vices,
He wrote two books, I was twenty years old.
And because I breathe, I see, because I'm here,
Although our life is train station and fast food,
For what I live and for what I write,
For good movies, normal grass,
For you, for our lives,
For all this music without end,
For this scene and for this microphone,
For my discharged phone,
For your sms: I'll be there soon,
God, thank you!
You will smile and say: for this I love you, fool.
I will say, I have to get up at ten in the morning to get me to work.
And you smile again and say, no, again, at least once.
And I will answer:
For you, sweetheart, I am capable of anything,
Just to see your face,
Just to hold your hand,
For you, dear, I am capable of anything.
And then in the hospital, as a sign of God,
The nurse will tell me: you have cancer.
And you will shout, and I will remain silent,
Eight months later, I'll be in the coffin,
And as loud as a heartbeat,
The earth and the heavens will be silent.
And not even a year, maybe a half,
How do you kiss some moron.
You will tell him one night:
I had a boyfriend write poems,
He died at twenty and had cancer,
Sorry, of course, but cancer is cancer.
And if there is life after death,
If this uncontrollable river flows further,
If the autumn goes on, if the heat is warm,
If poetry is eternal, I am all too happy
I'll look in your face further,
I will continue to love you.