Lyrics Іванна Шкромида - Заводи годують тебе, моя дівчинко
Views
7
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference Іванна Шкромида - Заводи годують тебе, моя дівчинко, and also a translation of a song with a video or clip.
Заводи годують тебе, моя дівчинко. У їхніх руках - ложка чорного борошна і кусень зафарбованого хліба. Ти їси це з натхненням, прикусуючи губи, намагаючись вхопити кожну крихту приперчену. Тобі бракує солодкого, але ти наповнюєшся. Стає краще. Йдеш вулицями - розхристана й двояка. У тобі ж перетравлюються комахи, кордони й купідони. Шумно там, всередині. Лице маскується гримасою зайнятості й тимчасовості.
Заводи проводжають тебе тремтливим гудінням, намагаючись вхопити за волосся подовгуватими порізаними рукавами. Неслухнані локони стрибають-перестрибують, граються. Тебе тримають, а ти й не пручаєшся.
І факт не в тому, що ти слабодуха, просто очі позаду не прижилися. Не пришилися. Не приклеїлись.
Заводи тримають тебе за руку, напувають чорною кавою і дарують зів'ялі ромашки. Ти вдячна їм, ти закохана. В тобі купідони вимірюють стріли. Паралельно трамваї привозять додому, роздягають і залишають синці на підборідді. Словом - життя вдалося. Життя примостилось в тобі, у волоссі, у тому, що й не приснилось би, якби не заводи та їхні примірники,клоновані біржі, закутані іграшки, шматки пережованого паперу.
Заводи сплять за твоїм вікном, співають тобі мрійливі колискові. А зранку знову годують, обіймають, цілують в чого - наче вміють піклуватися. І коли тобі самотньо, ти йдеш в їхні обійми. Вкладаєшся їм на коліна - і відчуваєш себе в безпеці, поки хтось чорною не фарбою не домальовує твоє тіло, зсередини.
Заводи проводжають тебе тремтливим гудінням, намагаючись вхопити за волосся подовгуватими порізаними рукавами. Неслухнані локони стрибають-перестрибують, граються. Тебе тримають, а ти й не пручаєшся.
І факт не в тому, що ти слабодуха, просто очі позаду не прижилися. Не пришилися. Не приклеїлись.
Заводи тримають тебе за руку, напувають чорною кавою і дарують зів'ялі ромашки. Ти вдячна їм, ти закохана. В тобі купідони вимірюють стріли. Паралельно трамваї привозять додому, роздягають і залишають синці на підборідді. Словом - життя вдалося. Життя примостилось в тобі, у волоссі, у тому, що й не приснилось би, якби не заводи та їхні примірники,клоновані біржі, закутані іграшки, шматки пережованого паперу.
Заводи сплять за твоїм вікном, співають тобі мрійливі колискові. А зранку знову годують, обіймають, цілують в чого - наче вміють піклуватися. І коли тобі самотньо, ти йдеш в їхні обійми. Вкладаєшся їм на коліна - і відчуваєш себе в безпеці, поки хтось чорною не фарбою не домальовує твоє тіло, зсередини.
Заводы кормят тебя, моя девочка. В их руках - ложка черного муки и кусок окрашенного хлеба. Ты ешь это с воодушевлением, прикусывая губы, пытаясь ухватить каждую крошку приперченный. Тебе не хватает сладкого, но ты наполняешься. Становится лучше. Идешь по улицам - растрепанная и двоякая. В тебе же перевариваются насекомые, границы и купидоны. Шумно там, внутри. Лицо маскируется гримасой занятости и временности.
Заводы провожают тебя дрожащим гулом, пытаясь схватить за волосы продолговатые порезанными рукавами. Неслухнани локоны прыгают-перепрыгивают, играют. Тебя держат, а ты и не сопротивляешься.
И факт не в том, что ты слабодушный, просто глаза сзади не прижились. НЕ пришилися. НЕ приклеились.
Заводы держат тебя за руку, поят черным кофе и дарят увядшие ромашки. Ты благодарна им, ты влюблена. В тебе купидоны измеряют стрелы. Параллельно трамваи привозят домой, раздевают и оставляют синяки на подбородке. Словом - жизнь удалась. Жизнь примостился в тебе, в волосах, в том, что не приснилось бы, если бы не заводы и их экземпляры, клонированные бирже, закутанные игрушки, куски пережеванного бумаги.
Заводы спят по твоим окном, поют тебе мечтательные колыбельные. А утром снова кормят, обнимают, целуют в чем - как умеют заботиться. И когда тебе одиноко, ты идешь в их объятия. Укладываешься им на колени - и чувствуешь себя в безопасности, пока кто-то Черный не краска не дорисовывает твое тело, изнутри.
Заводы провожают тебя дрожащим гулом, пытаясь схватить за волосы продолговатые порезанными рукавами. Неслухнани локоны прыгают-перепрыгивают, играют. Тебя держат, а ты и не сопротивляешься.
И факт не в том, что ты слабодушный, просто глаза сзади не прижились. НЕ пришилися. НЕ приклеились.
Заводы держат тебя за руку, поят черным кофе и дарят увядшие ромашки. Ты благодарна им, ты влюблена. В тебе купидоны измеряют стрелы. Параллельно трамваи привозят домой, раздевают и оставляют синяки на подбородке. Словом - жизнь удалась. Жизнь примостился в тебе, в волосах, в том, что не приснилось бы, если бы не заводы и их экземпляры, клонированные бирже, закутанные игрушки, куски пережеванного бумаги.
Заводы спят по твоим окном, поют тебе мечтательные колыбельные. А утром снова кормят, обнимают, целуют в чем - как умеют заботиться. И когда тебе одиноко, ты идешь в их объятия. Укладываешься им на колени - и чувствуешь себя в безопасности, пока кто-то Черный не краска не дорисовывает твое тело, изнутри.