Lyrics До українців - Український народ
Views
48
0 people consider the lyrics to be true
0 people consider the lyrics of the song incorrect
The lyrics of the song are provided for your reference До українців - Український народ, and also a translation of a song with a video or clip.
Музика: Теодор Кукурудза
Слова: Віктор Баранов
------------------------------------
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми в Україні – таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш – у пісні, а не в барилах вина.
І що щедрість – у серці, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Україна.
Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, чи спитати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої, то українці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судилося нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Добре знаю, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають українці.
І тоді в мені ниє криваво осколок тупий
Мене думка одна обсідає і душить на славу
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє до тла українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Україна...
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна...
Зраджена, зневажена, наша Україна...
_______________________________________________
Слова: Віктор Баранов
------------------------------------
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми в Україні – таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш – у пісні, а не в барилах вина.
І що щедрість – у серці, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Україна.
Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, чи спитати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої, то українці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судилося нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Добре знаю, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають українці.
І тоді в мені ниє криваво осколок тупий
Мене думка одна обсідає і душить на славу
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє до тла українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Україна...
Тільки хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена нами, зневажена нами Вкраїна...
Зраджена, зневажена, наша Україна...
_______________________________________________
Музыка: Теодор Кукуруза
Слова: Виктор Баранов
------------------------------------
Я спрашиваю у себя, спрашиваю у вас, у людей,
Я спрашиваю книг, оглядываюсь на каждой странице:
Где тот год, где тот месяц, то проклятый неделю и день,
Когда мы перестали гордиться, что мы украинцы?
И что у нас душа, полная собственных добродетелей и щедрот,
И что у нас дума, еще от Байды нам вьется,
И что мы в Украине - таки украинский народ,
А не просто толпа, в отчетах населением называется.
И что хмель наш - в песне, а не в бочонках вина.
И что щедрость - в сердце, а не в магазинных витринах.
И что у нас речь, и украинский она,
Без которой наш край - территория, а не Украина.
Я к себе говорю и к каждому из вас - говори
Давайте говорить все, хоть мы и хорошо научились молчать!
Спросите у себя: с тех пор, с которой поры
Начали украинцы себя в себе забывать?
Спросите и о том, спросить все на бытие,
Которое наше сознание взять смогло так на Бога,
Что слаще от меда нам показался чад забвения
Родных слов и песен, и источников, и троп от порога.
Украинцы мои, то украинцы мы с вами, что ли?
Или в "Могол" и умереть суждено нам еще от Тараса?
Или в могиле суждено забрать нам наш испуг,
Что конфузил наше достоинство до уровня вторичной расы?
Украинцы мои Как горчат мне собственные слова ...
Хорошо знаю, что вам они тоже - не сладкие подарки.
Но должен сказать, потому что сердце, как свеча, истек,
Когда вижу, как искренне себя презирают украинцы.
И тогда во мне ноет кроваво осколок тупой
Меня мысль одна обседает и душит на славу
Ради кого Шевченко идти было в Орске степи?
Ради кого прятать свою боль за солдатскую халяву?
Разве же не упадет, а не зайдет наша звезда,
И разве не истлеет дотла украинство между нами,
Когда даже на пепелище судьбы и звезды Кобзаря
Мы до сих пор спокойно себя чувствует хохлами?
Украинцы мои Дай вам Бог и счастья, и сил.
Можно жить и хохлом, и не прогоркнет от того буханка.
Только кто же когда небо привлечет к нашим могил,
Как преданная нами, унижена нами Украина ...
Только кто же когда небо привлечет к нашим могил,
Как преданная нами, унижена нами Вкраина ...
Преданная, унижена наша Украина ...
_______________________________________________
Слова: Виктор Баранов
------------------------------------
Я спрашиваю у себя, спрашиваю у вас, у людей,
Я спрашиваю книг, оглядываюсь на каждой странице:
Где тот год, где тот месяц, то проклятый неделю и день,
Когда мы перестали гордиться, что мы украинцы?
И что у нас душа, полная собственных добродетелей и щедрот,
И что у нас дума, еще от Байды нам вьется,
И что мы в Украине - таки украинский народ,
А не просто толпа, в отчетах населением называется.
И что хмель наш - в песне, а не в бочонках вина.
И что щедрость - в сердце, а не в магазинных витринах.
И что у нас речь, и украинский она,
Без которой наш край - территория, а не Украина.
Я к себе говорю и к каждому из вас - говори
Давайте говорить все, хоть мы и хорошо научились молчать!
Спросите у себя: с тех пор, с которой поры
Начали украинцы себя в себе забывать?
Спросите и о том, спросить все на бытие,
Которое наше сознание взять смогло так на Бога,
Что слаще от меда нам показался чад забвения
Родных слов и песен, и источников, и троп от порога.
Украинцы мои, то украинцы мы с вами, что ли?
Или в "Могол" и умереть суждено нам еще от Тараса?
Или в могиле суждено забрать нам наш испуг,
Что конфузил наше достоинство до уровня вторичной расы?
Украинцы мои Как горчат мне собственные слова ...
Хорошо знаю, что вам они тоже - не сладкие подарки.
Но должен сказать, потому что сердце, как свеча, истек,
Когда вижу, как искренне себя презирают украинцы.
И тогда во мне ноет кроваво осколок тупой
Меня мысль одна обседает и душит на славу
Ради кого Шевченко идти было в Орске степи?
Ради кого прятать свою боль за солдатскую халяву?
Разве же не упадет, а не зайдет наша звезда,
И разве не истлеет дотла украинство между нами,
Когда даже на пепелище судьбы и звезды Кобзаря
Мы до сих пор спокойно себя чувствует хохлами?
Украинцы мои Дай вам Бог и счастья, и сил.
Можно жить и хохлом, и не прогоркнет от того буханка.
Только кто же когда небо привлечет к нашим могил,
Как преданная нами, унижена нами Украина ...
Только кто же когда небо привлечет к нашим могил,
Как преданная нами, унижена нами Вкраина ...
Преданная, унижена наша Украина ...
_______________________________________________