В нас Новий рік, а десь гримить гроза.
Стріляють там, мов сніг, летять снарядии.
А на очах бринить німа сльоза,
А мати шепче: "Де ж мої солдати?"
Вона і в день, і в ніч біля вікна
Молитву шепче, виглядає сина.
Укрила її коси сивина.
Не спить вона, бо стогне Україна.
Всім звісточка із фронту прилетить
І тільки їй нічого не приходить.
Душа її від туги защемить,
А тіло вже від болю зводить.
Вже рік минув, двір листям замело.
Вернувсь... Іде... До рідного порогу.
Матуся не виглядує в вікно,
Її душа тепер належить Богу.
Не дочекалась лебедя вона,
Засохла й вишня біля її хати.
Хай буде прокляти ота війна,
Через яку померла тая мати...
We have a New Year, and somewhere a thunderstorm is thundering.
They shoot there like snow, shells fly.
And there is a dumb tear in his eyes,
And the mother whispers, "Where are my soldiers?"
She is at the window day and night
He whispers a prayer, looks like a son.
Her braids were covered with gray.
She is not sleeping because Ukraine is moaning.
All the news from the front will arrive
And only nothing comes to her.
Her soul is crushed with longing,
And the body is already in pain.
A year has passed, the yard is covered with leaves.
He returned ... He goes ... To his native threshold.
Mom doesn't look out the window,
Her soul now belongs to God.
She did not wait for the swan,
The cherry near her house also withered.
Cursed be this war,
Because of which that mother died ...